Як "червоні" солдати картини на пляшку самогону міняли або Переможців не судять?

Ви не помічали, що інформація надходить якимись хвилями – щойно візьмешся за певну тему, одразу зусібіч починають виринати цікаві факти, яких раніше не знав, або ж просто не помічав, занурений у інші справи.

Отак от абсолютно випадково трапила в очі книжка спогадів німкені – жертви сексуального насильства з боку радянських визволителів. І, неначе якийсь інформаційний магніт, вона почала притягувати до себе нові історії.

Декілька з них нам розповіли нещодавно у польському місті Ольштин, куди запросили на журналістську регату. Докладніше про цю подорож – наступним разом. А зараз трохи про визволителів.

Територія Вармінсько-Мазурського воєводства, столицею якого є Ольштин (колись Алленштайн), остаточно стала польською за результатами ІІ Світової війни. Тоді землі Східної Прусії поділили навпіл – частина перетворилася на Калінінградську область РСФСР, а частину радянські війська залишили Польщі.

Однак перед тим, як залишити, визволителі ретельно пограбували пруські маєтки і по змозі підірвали старовинні будинки – а що, боєзапасу тоді не рахували, душа широка, чому б не бахнути чергове гніздо фашистських звірів?

Зокрема, як розповів наш провідник, на прощання радянські війська висадили у повітря частину історичного центру Ольштина-Алленштайна. Але, на щастя, не весь. Врятувати вдалося кілька будинків, зокрема старовинний собор, настоятель якого відкупився від визволителів ящиком горілки.

Це, нагадаємо, було вже після перемоги над фашистськими варварами, а саме восени 1945-го року.

Як згадують, оковита тоді була найбільш конвертованою валютою у стосунках визволених з визволителями. У місцевому музеї, що теж дивом уник руйнації, зберігається велика колекція стародавнього живопису, переважно портретів місцевої прусської знаті. Як розповів нам провідник: досі живий один зі збирачів цієї колекції, 102-літній тутешній мешканець, який під час війни викуповував картини у радянських солдат за дуже вигідним тарифом – одна пляшка самогонки за одну картину чи інший предмет мистецтва із пограбованих маєтків.

Цікаво також, що картини в результаті такої феноменальної оборудки потрапили не на чорний ринок, а до музею. Можливо, не всі, але достатня кількість, щоб утворити прекрасну ольштинську колекцію.

Інший предмет пихи місцевих мешканців – ратуша. Її особливість полягає в тому, що це – трохи зменшена копія резиденції міської влади міста Крулевець (або ж Кенігсберг, або ж Калінінград). Пишаються ще й тому, що Кенігсбергської ратуші вже нема - її зруйнували, щоправда не у сорок п'ятому, а значно пізніше, вже у мирні радянські часи, в межах ідеології стирання німецьких слідів – і ольштинська копія залишилася єдиним спогадом про колишню могутність Крулівця-Кенігсберга.

Взагалі питання історичної спадщини є дуже вагомим для місцевої громади. Саме тому в музеї Грюнвальдської битви представлене досьє на всі замки хрестоносців, які були у Східній Прусії – як польській її частині, так і російській, з фотографіями та докладним описом того, що там зараз відбувається. Замок у Рині – відреставровано і створено фантастичний готель, замок у Ольштині – тепер музей, замок у Нідзіці – культурний центр... Замок у Калінінграді – висаджено у повітря 1968-го року за наказом Брежнєва, на його місці – довгобуд Дому Совєтов, замок у Балтійську – руїни, і так далі, і так далі.

Можливо, поляки схильні до надмірного акцентування своїх успіхів на тлі російських негараздів. Але факти вражають.

От сиди тепер і думай над старовинним правилом – переможців не судять. Чи так воно насправді – а чи це тільки спосіб приховати злочини, які легко можуть посперечатися із злочинами переможених.

Зараз Ви читаєте новину «Як "червоні" солдати картини на пляшку самогону міняли або Переможців не судять?». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua