16 тисяч жінок щороку

33-річну киянку Валентину Звольську вирвати з пазурів раку молочної залози не вдалося? Вона пішла із життя. Залишивши все: чоловіка, двох донечок, батьків і друзів.

— Жінка запізно звернулася по допомогу, — каже лікар Київського онкологічного центру Мілан Малиць, 35 років. — Якщо діагноз поставлено на першій стадії хвороби, рятують 98 відсотків хворих. Якщо рак виявили на другій стадії, виживають — 75 відсотків жінок, на третій — 25. А на останній, четвертій, тільки 5 відсотків.

Лікар розповідає: щодня у центрі оперують 10–15 пацієнток. Передусім із діагнозами фіброденома, кіста та лінома. Наймолодшою була 19-річна дівчина. Проте в основному це жінки після 40 років.

В основному це жінки після 40 років

За словами президента громадської організації "Амазонки" Лариси Лопати, 50 років, рак молочної залози є першопричиною смертності 17% жінок. Але якщо раніше слово "рак" звучало як вирок, то нині з недугою можна боротися.

— Жінка має щомісяця проводити самообстеження молочних залоз, — пояснює Мілан Малиць. — Два рази на рік консультуватися у мамолога. Підтримувати нормальну вагу тіла, вживати їжу з низьким вмістом жирів, їсти багато овочів та фруктів. І, звичайно ж, не курити та не зловживати алкоголем.

Поки що наша країна посідає одне з перших місць у Європі за кількістю хворих на рак молочної залози. Щороку в Україні їх реєструють 16 тисяч.

— Коли 1999-го я дізналася про свій діагноз, то не могла стримувати сліз,  навіть на вулиці, серед людей, — каже Лариса Лопата. — Якось під час чергового відвідування онкоцентру, де проходила курс хіміотерапії, випадково довідалася про зустріч із прооперованими американськими жінками. Там вони відверто розповідали про свій душевний стан до і після операції. Про те, як їм вдалося повернутися до нормального життя. Тоді й у мене з"явилося велике бажання жити. Щоб розвіяти розповсюджений у нашому суспільстві міф, що рак — це смертельна хвороба.

Після встановлення діагнозу й операції жінки перебувають у вкрай важкому психологічному стані. Деякі замикаються в собі, впадають у депресію. Багатьом стає страшно дивитися в дзеркало.

— Прооперованим передусім непросто звикнути до вже зовсім інших контурів свого тіла, — каже Лариса Лопата. — Мовляв, невже це я? А кому я така потрібна і що буде зі мною далі? Зазвичай із такими думками вони залишаються наодинці. Розповісти ж про свої внутрішні переживання навіть близьким людям їм заважають сором і страх, що їх не зрозуміють.

Із 14-річною дитиною животіємо на 367 гривень

Зарадити цьому є метою організації "Амазонки". Її волонтерки — із прооперованих жінок. Вони готові вислухати, зрозуміти і порадити.

— Така вчасна моральна допомога часто ефективніша за будь-які пігулки, — стверджує Мілан Малиць. — Вона прискорює одужання. Психологічний стан значно впливає не лише на якість життя людини, а й на його тривалість. Відчуття радості може вбити рак і подовжити життя вдвічі.

Щоб для онкохворої стати тією рятувальною соломинкою, "амазонкам" іноді доводиться відверто розповісти і свою історію.

— Кажуть, що жінки люблять багатих, а чоловіки — здорових, — розповідає волонтерка "Амазонок" Людмила Боровик, 57 років. — Я зі своїм Григорієм прожила 33 роки. Разом ростили сина, а згодом вирішили народити ще й донечку. Тоді, 1991-го, мені було вже за сорок. Через п"ять років після її появи лікарі поставили страшний діагноз... З лікарні повернулася інвалідом ІІ групи. Потім інвалідність зняли, але здоров"я не покращилося. Працювати я не змогла. А чоловік не витримав такого випробування — пішов до іншої.

Вона залишилася ослабленою через хворобу, яка, до того ж, вимагала дорогих ліків. Із маленькою донькою на руках і без будь-яких засобів до існування. Добре, що почав заробляти копійчину син-студент.

— Ледь дотягли до моєї пенсії, — згадує жінка. — Зараз із 14-річною дитиною животіємо на 367 гривень від держави і 150 — від її батька. Проте оптимізму не втрачаємо. Донечка добре навчається, а я полюбляю співати в хорі. І постійно відчуваю надійне плече таких, як і я "амазонок". Повернувшись із пекла раку, ми зберегли теплоту сердець і любов до людей.

Щодня у центрі оперують 10–15 пацієнток

Людмила приходить в палату до онкохворих, жартує з ними. Образа на весь білий світ у пацієнтів зникає, так само, як і панічний страх та поганий настрій. З"являється надія на одужання.

— Держава прооперованій жінці повинна надавати соціальну допомогу,— вважає Лариса Лопата. — Адже більшість онкохворих потрапляє на операційний стіл у передпенсійному віці. Потім їм важко відновити сили, щоб продовжити працювати або перекваліфікуватися. Враховуючи відновний процес хвороби —  вторинні злоякісні пухлини, метастази — жінки повинні мати вибір способу життя й матеріального забезпечення. Це може бути пенсія, часткова пенсія і робота або тільки робота.

Інвалідність, вважає президент "Амазонок", має надаватися їм безстроково — якщо є трудовий стаж. У кого його немає, призначати інвалідність слід на термін не менше п"яти років. Саме такий строк реабілітації після перенесеної операції, а також важкої хіміо- і променевої терапії.

Діагностика раку молочної залози в Україні (у відсотках)

×