Написати цього листа мене спонукали результати голосування на виборах членів-кореспондентів Національної академії наук України за спеціальністю "Історія" на зборах відділення історії, філософії та права. Було запропоновано дві кандидатури. Це нормально і природно, бо саме вільний вибір вищого академічного зібрання мусить оцінити науковий внесок претендента, його визнання українською і міжнародною науковою спільнотою. Вчені, й лише вони, мають право дати оцінку багаторічному труду колеги.
Однією з кандидатур був Станіслав Кульчицький — доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України. До уваги присутніх перед голосуванням було оприлюднено повідомлення про лист Комітету ветеранів війни. У ньому висловлювалося несприйняття цим комітетом позиції С. Кульчицького щодо Голодомору в Україні 1932–1933 років і щодо оцінки Української повстанської армії.
Дивує, що на академічному зібранні виголошується позиція громадської організації, яка не має жодного стосунку до науки. І водночас ніхто з так званої наукової еліти не нагадує головуючому, що тут відбувається не енкаведівська "чистка" 30-х років, не партійна "проработка", а збори науковців.
Станіслав Кульчицький не набрав потрібної кількості голосів. До речі, вже вчетверте. Його внесок — 45 монографій та близько 1600 статей — виявився замалим для обрання членом-кореспондентом Національної академії наук.
Хай це залишиться на совісті тих, хто голосував. Здавалося б, у нинішній Україні втратила науковий вплив "генеральна лінія" радянських міфотворців. Виходить, такі сподівання були помилковими. Результати голосування довели, що з гідністю громадянина і ученого в Україні ще не все гаразд. Доки ж це триватиме? Доки професійну чесність вченого і громадянина наукова спільнота розцінюватиме як відхилення від традицій звичної радянської ідеології, послідовником якої, виходить, є і наша академія?
Тетяна Хорунжа, Київ
2 
1
Коментарі
1