До основного конкурсу фестивалю потрапили 18 стрічок. Уперше - український фільм "Щастя моє" режисера Сергія Лозниці. Картина змагатиметься за Пальмову гілку з кінороботами таких режисерів як Такеші Кітано, Микита Михалков та Алехандро Іньярріту. Судитиме фільми журі на чолі з Тімом Бартоном.
Андрій Халпахчі, 50 років, директор Української кінофундації:
- Те, що наш фільм опинився в основному конкурсі Канн, за значущістю -як українська збірна у пів-фіналі чемпіонату світу з футболу. Український президент мав би надіслати продюсеру фільму Олегові Кохану привітання за такий прорив - везе стрічку до Канн. Але президент промовчав.
Режисер і продюсер не отримали від держави ні копійки. Ані на зйомки фільму, ані на пост-продакшн. Поїздка обійдеться десь у 110 тисяч євро. Навіть Грузія виділила 100 тисяч євро! Те, що влада ігнорує кіноподії такого масштабу, позначається на міжнародному іміджі країни. Позаторік у Канни приїхала перша леді Катерина Ющенко, і директор Берлінського кінофестивалю сказав: "Я маю зробити щось для України". Після цього Мирослав Слабошпицький два роки поспіль був у конкурсі короткого метру.
За фільм "Щастя моє" змагалися Венеція та Канни. Обрали останні - тамтешній фестиваль престижніший.
Його організатори оплачують режисерам тільки три дні перебування. А в разі перемоги - повертають їх до Канн на церемонію нагородження. Є один секрет: селекційна комісія ставить найкращі фільми на три останні дні. Стрічку Лозниці демонструватимуть саме тоді. Те, що картину невідомого Заходові режисера показуватимуть наостанок основного конкурсу, є великою надією на перемогу.
Сергій Лозниця, 45 років, режисер, про фільм "Щастя моє":
- 10 років тому я їздив із Москви, де жив, у Петербург, де працював на студії. На зйомки добиралися машиною й дорогою часто зустрічали людей, які йшли узбіччям. Якось зупинилися, щоб сфотографувати чоловіка з пом'ятим обличчям, у пошарпаному піджаку поверх порваного светра. Він зазирнув у машину й попросив їжі. Поділилися, чим могли. Він акуратно поклав усе до своєї сумки й спитав: "А у вас яблучного киселя нет?". Ми спитали, до чого тут кисіль. "У нас в тюрьме был". Відтоді я завжди возив із собою пачку яблучного киселю. Але більше цього чоловіка не зустрічав, а інші - не питали. І захотілося зробити фільм про яблучний кисіль.
В якомусь містечку на базарній площі до мене підійшов чоловік. Він побачив пітерські номери на моїй машині й спитав: "Слушай, братишка, как там на родине?" А потім розповів історію, яка стала основою сценарію. Наприкінці спитав: "Как считаешь, меня убъют?". "Убъют". "Тогда угости сигаретой". Ми мовчки покурили й він пішов, не прощаючись. А історія залишилася".
У позаконкурсній програмі від України також покажуть фільм Отара Іоселіані "Шантрапа" з Богданом Ступкою в головній ролі.
Франція, Канни
1 
1
Коментарі