Лише з Африки повернувся вражений.
У нігерійському порту, назви якого не пам"ятає, стояли кілька днів. На дворі 50-градусна спека, з кают ніхто не потикається. А жилаві нігерійці тягають на собі центнери вантажу. Після роботи приводять до причалу своїх дружин - пропонують їх морякам.
Ті страшні як смерть. Їм не те що діамантів - і квітки в житті не подарували. Але наші, як нап"ються, і від таких не відмовляються. Виторговують за їжу.
Страшні, як смерть. Але наші, як нап"ються, і від таких не відмовляються
Каже, всі там гарують, як раби - майже задарма. Не мають у що вдягтися. Брат віддав одному старі футболки й шльопанці. Провів на корабель і дозволив набрати мила, скільки треба, бо там це - розкіш. Нігерієць радів, мов дитина. Наступного дня притяг в"язку бананів. Брат був у каюті, той кричав із причалу і розмахував руками, доки він не вийшов і не забрав банани.
Перед від"їздом прикордонники перевіряли судно. У закутках виявили десятків зо два нігерійців. Дивувалися: як вони туди потрапили?
Якби їх не знайшли, то в наступному порту щонайменше половина була б трупами. Нігерійці, напевно, розуміли це, але все одно лізли. Життя там надто низько цінують, щоб за нього триматися.
2 
1
Коментарі