Знати біду

Коли моя бабця каже: "Ми знали біду", — я уявляю кришталеву вазочку зі срібною ложечкою. У ній — варення з грушок і брусниці. Ним бабцю і зграйку її подружок пригощала пані, у якої вони прислуговували. Звісно, я від неї й про голод чула, і про чоботи одні на всіх. Але спогад про найсмачніше у світі варення найяскравіший і тому найпереконливіший.

Мій знайомий з-за Бугу теж трохи бідував. Почав працювати ще з університету, відкладав із кожної зарплати на власний бізнес. Ходив у потертих черевиках, один шнурок на півтону світліший. Зараз має фірму в Познані, але економить іще дужче — бере на роботу українців, щоб менше платити. Гроші затримує, вигадує системи штрафів. Ніколи не бачив моря, не витрачається.

Якось подзвонив мені, коли була у відпустці. Почув у слухавку, як кричать чайки, прочитав лекцію, що доки молоді, маємо заробляти на старість. А тринькати гроші не час.

Тішиться, що знайшов для дружини найдешевшу в місті сукню

Я розповідаю йому про сусідку, котра на пенсії й при хворобі сиділа під під'їздом у кольє і побитому міллю манто. Теж усе життя гадала, що ще встигне одягти діаманти. Він нічого не зрозумів, тож я побажала йому дружини, котра розділяла б його погляди. Бажано, щоб не любила моря.

І здається, він таку знайшов. Бо нещодавно отримала від них запрошення на весілля. Поштовий штемпель засвідчив, що відправили його наступного дня після урочистості.

Вітаю молодят телефоном, запитую, як відсвяткували. Тішиться, що знайшов для дружини найдешевшу в місті сукню. А шлюбну ніч провели у колеги на дачі. Задурно.

— Яке щастя, що це не наше щастя, — робить круглі очі спільна знайома. — Бідна дівчина носитиме найдешевші у Польщі труси.

На вихідних ми зустрілися з ним у Києві. Він приїхав у бізнесових справах. Був у потертих черевиках, один шнурок на півтону світліший. Моя бабця сказала би про нього: "Біду знає". Але здається, це трохи інша риса.

Зараз Ви читаєте новину «Знати біду». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua