Коли до показу мод залишається доба і часу дошити одяг катастрофічно не вистачає, модельєри запрошують у свої майстерні молодих помічників. Якось мені довелося працювати в в команді, яку набирало ательє модельєра Віктора Григор'єва. За ніч роботи пропонували $30—100. Вимога — вміння шити та старанність.
Пригадую, прийшовши до ательє, першим ділом дівчата зібралися грішми та відправили гінця по кефір, булки, ковбасу й цигарки. Щоб було чим перекусити в ночі! А на ранок ми мусили здати 23 купальники, 12 костюмів, розшитий камінцями жакет та одну вечірню сукню. Почалася справжня гарячка.
Дівчата-бджілки абстрагувалися від усього: докучливого радіо, стукоту швейних машинок, розірваних ниток, зламаних голок. Зроблено ніби немало, та на годиннику вже перша ночі! Починається масова істерика: пошили лише третину! За кілька секунд — регіт. Від утоми.
Ранок. Звіряємо нічний результат і... ще не все. Бракує однієї сукні, а до купальника нема бюстгальтера.
— Авра-а-ал! — розляглося по майстерні. І знову до праці. Залишилася переважно ручна.
До показу ще години зо дві. Залучаємо секретарку. Вона кричить, що ніколи в житті не тримала голки в руках. Але згодом признається:
— Мене це заспокоює. Я в нірвані.
Робота кипить. Працівниці, як мурахи, бігають, міряють. Від їніх зачісок аж пара клубочиться.
Клієнт прибув. Час віддавати вечірню сукню. У примірочній непомітно, ніби щось поправляючи, роблю останній штрих. По боках оголеної спини пришиваю тоненьку стрічечку, без якої сукня спала б з плечей. Усі задоволені.
2 
1
Коментарі