Цей орден Трудової слави отримав мій дід, Михайло Федорович Гінда. Жив він у селі Вишпіль Черняхівського району на Житомирщині. Працював механізатором у колгоспі. В указі президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1977 року значилося, що діда орденом нагороджують за "систематичне перевиконання норм при зборі врожаю під час сільськогосподарських робіт".
Цей орден запровадили в СРСР в січні 1974-го. Містив 33 г срібла й мав три ступені. Нагороджували від найнижчого - третього. Дідові його й дали.
- Вручили мені той орден набагато пізніше від постанови, - згадував дід. - На загальних зборах колгоспників. Їх проводили раз на рік. На них роботяг відмічали грамотами, преміями, а декого журили за халатне відношення до роботи. В село приїхало районне партійне керівництво, й от мене торжественно нагородили. Там ще й якась премія додавалася. А ще потім я взнав, що разом з орденом мені прийшли іменні золоті часи. Та до мене вони не потрапили. Мабуть, хтось із колгоспного керівництва привласнив. У районі мені сказали, що їх передали до села.
Із тим золотим годинником дід правди так і не добився. Але підозрював, що його собі хапонув бригадир тракторної бригади.
- Орден ніяких привілеїв мені не давав. Льготи мали тільки власники всіх трьох ступенів. Їм полагалась при виході на пенсію прибавка. Здається, 15 процентів. Також могли отримати квартиру позачергово, як що стояли в черзі. Щороку безплатно їздили в санаторій, раз на рік можна було безкоштовно проїхати в транспорті всесоюзного значення. Ще там щось було - не пам'ятаю.
Ордена дід ніколи не одягав. Тримав його в шухляді разом з іншими нагородами. Коли ж запитували, чому не носить, завжди відповідав:
- Не люблю я цього бахвальства.
2 
1
Коментарі