 |
 |
Журнал "Країна" №104 за 13.01.2012
1/3
Іван Огієнко 1926-го. Наприкінці листопада того року сенат Варшавського університету затвердив українського вченого-емігранта професором церковнослов'янської мови та палеографії на факультеті православного богослов'я Коли Директорія призначила Івана Огієнка в своєму уряді міністром освіти, поміщик-меценат і видавець Євген Чикаленко 24 грудня 1918-го записав у щоденнику: "Знаю його по співробітництву в "Раді"; людина тупа, диявольськи самолюбива; під час реакції 1907-1917 ховався з українством, бо це шкодило кар'єрі, і займав посаду вчителя в чорносотенній гімназії Стельмашенка". Навряд чи в усьому ці Чикаленкові оцінки справедливі. Були й інші.
Віктор Петров (Домонтович) - ерудит, чоловік уїдливий і навіть цинічний - 1915-го був на лекції свіжоспеченого приват-доцента кафедри російської мови та літератури київського університету Св. Володимира Івана Огієнка. Тему викладу той обрав таку "Чи правильно поставлений наголос у "Полтаві" Пушкіна: "Молчит музЫка боевая"?" Огієнко читав ту лекцію 40 хв. Навів купу прикладів із незліченної кількості джерел, і довів, що Пушкін поставив наголос правильно, бо спирався на барокову літературну традицію. Аудиторія була приголомшена логікою доцента Огієнка, феєрверком його несподіваних цитат і співставлень.
"Ще й досі в моїх ушах бринить відгук оплесків, що заповнили своїм гуркотом вузький простір шостої аудиторії, - згадував Петров-Домонтович, - і я бачу за кафедрою худорляву постать промовця, з подовгастою борідкою, в уніформному сурдуті гімназійного вчителя. З несамовитим ентузіазмом ми, студенти, аплодували тоді новому доцентові університету на ознаку свого щирого подиву q визнання. Поза сумнівом, з усіх доцентських лекцій, виголошених у ті часи в університеті, це була найблискучіша".
Отже, "тупим" він таки не був. Хоча, можливо, на малознайомих людей справляв невигідне враження, як то нерідко трапляється з ученими, надто заглибленими в тонкощі не всім зрозумілої науки. А втім, не був він і суто кабінетним ученим: міг займатися і високою філологією, й одночасно - просвітництвом. Свій університетський курс лекцій "Історія української культури", окрім повного варіанту, виклав у популярній версії - брошурою для солдатів армії Української Народної Республіки.
А щодо закидів до Огієнка в "кар'єризмі" - тут також не все просто. Принаймні, щодо вчителювання в згаданій "чорносотенній" гімназії Стельмашенка. Бо знайти тоді більш "патріотичне" місце для заробітку було не так легко, адже на той час російська влада позакривала всі осередки українства, зокрема й Чикаленкову "Раду". А Огієнко - тодішня київська російська шовіністична преса все одно відкрито називала його "патентованным украинцем" - мусив якось утримувати сім'ю. Отже, брався за будь-яку працю.
У біографії Івана Огієнка простежується одна фатальна річ: він надто часто мусив працювати в обставинах, несприятливих для його тонкої натури. І то ще з ранньої юності. Після початкової школи хлопчик, вихований на "Житіях святих" і схильний до віршування, потрапив до військово-фельдшерської школи. Це зовсім не його покликання - але через бідність мусив учитися там, куди дітей колишніх солдатів приймали безкоштовно.
Закінчивши школу, треба відпрацювати шість років. Юний Огієнко служить у київському військовому госпіталі - у відділенні для психічно хворих і невротиків. До цього контингенту вразливий юнак ніяк не міг звикнути й витримав у госпіталі лише половину терміну. Але протягом наступних кількох десятків років не раз потрапляв на таку службу, що порівняно з нею перебування серед божевільних і невротиків здавалося раєм.
Під натиском більшовиків, денікінців і поляків територія держави скоротилася так, що не було де розташувати урядові установи
Приміром, міністром освіти він був тоді, коли УНР уже агонізувала. Під натиском більшовиків, денікінців і поляків територія держави скоротилася так, що не було де розташувати урядові установи. Огієнко розмістив Міністерство освіти просто в приміщеннях Кам'янець-Подільського університету. Він одночасно був і міністром, і ректором цього університету. І це була чи не єдина установа, що реально залишалася під його, міністра, юрисдикцією.
Як людина, що змалку зазнала злиднів, був дуже ощадливий урядовець - щоб не сказати скупий. Диригент Олександр Кошиць у мемуарах комічно описує, як випрошував асигнування на закордонні гастролі своєї капели в міністра освіти Огієнка. Це було в дні евакуації Директорії з Києва. Спершу Огієнко наказав написати одну заяву, потім - другу. Тоді довго дорікав Кошицю:
- Ви мене не любите, ви до мене не ходите!
Доки це тривало, Державна скарбниця УНР спакувалася й виїхала з міста.
Перше, що він зробив на посаді міністра віросповідань - наказав перевести богослужіння із церковнослов'янської на державну мову. Утім, старі попи московських школи й гарту казали:
- Начхать ми хотєлі на такіє приказанія!
Та й у тодішньому українському уряді було немало атеїстів, цілком байдужих до справ духовних. Але міністр Огієнко робив своє. Ну, бо яка українська держава без української церкви?
А держава ця саме гинула, і в лихоманці ухвалювали божевільні рішення. 1920 року уряд УНР підписав із Польщею невигідну угоду - віддавав їй Галичину й Західну Волинь. Іван Огієнко свого підпису під тією угодою не поставив. Утім, залишався на посту міністра ще й деякий час у еміграції - до 1922-го.
8 жовтня - постриження в ченці, 9 жовтня - висвячення на диякона, 10-го - на ієромонаха, а 20-го - на єпископа
Після виїзду з України жив у Тарнові неподалік Кракова, у Винниках під Львовом, у самому Львові, тоді осів у Варшаві. У 1926-1932 роках був там професором церковнослов'янської мови на богословському факультеті місцевого університету. Доки не втратив посади - як активний прихильник українізації православної церкви в міжвоєнній Польщі. Слушний час настав після німецької окупації цієї країни у вересні 1939-го. Бо німецька адміністрація на Підляшші, Холмщині, Надсянні й Лемківщині загравала з місцевими українцями, яких утискали в міжвоєнній польській державі. Обернені перед війною на костьоли церкви знову повернули православним.
1940-го вже три роки як овдовілий Іван Огієнко постригся в ченці у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі на Підляшші. Під іменем Іларіон - так звали першого в Київській Русі митрополита-невізантійця, автора "Слова про закон і благодать". Усе було дуже стрімко: 8 жовтня того року - постриження в ченці, 9 жовтня - висвячення на диякона, 10-го - на ієромонаха, а 20-го - на єпископа Холмського і Підляського - ієрарха висунутих найдалі на північний захід українських етнічних земель. Інтронізація відбулася в соборі на Даниловій Горі в Холмі - колишній столиці Данила Галицького, нинішньому польському Хелмі.
Чому така поспішність? Та й узагалі - чому вчений-філолог, професор і екс-міністр під 60 став архієреєм? "Він же натуральний атеїст!" - писав у щоденнику Євген Маланюк, поет і колишній офіцер армії УНР. Можливо, усе тому, що серед тодішніх місцевих православних достойників не знайшлося нікого, хто зберігав би вірність ідеї Української автокефальної православної церкви, а були люди здебільшого старої московської орієнтації.
Роки Другої світової для розташованих на українсько-польському етнічному пограниччі Холмщині та Підляшші, митрополитом яких 62-річний владика Іларіон став у березні 1944-го, були страшні. У міжконфесійному та міжетнічному конфлікті 1942-1944 років загинули десятки тисяч православних українців. Заклики митрополита Іларіона зі своєї владичої кафедри в Холмі до спокою та припинення братовбивчої війни залишилися тільки документами епохи, що з'їхала з глузду, - ніхто не хотів чути голосу розуму. На той час минуло 40 років відтоді, як молодий Іван Огієнко покинув роботу в госпіталі для психічнохворих, а доля ніби щоразу повертала його до ще божевільніших обставин.
Він досить довго зберігав ілюзію, що зможе коли-небудь повернутися на батьківщину. Свої статті перших років еміграції часто датував, наприклад, так: "Писано Року Божого 1921-го, в 16-м місяці журби безупинної по Рідному Краєві".
"На Україні" чи "в Україні"?
Іван Огієнко унормуванню українського правопису присвятив немало спеціальних праць. Інколи при цьому виходив із політичних, а не з філологічних засад. Із цього приводу мовознавець Юрій Шевельов із властивою йому тонкою іронією писав 1964 року: "Примітивні критерії змасовленої політики прикладаються в наш час до найнесподіваніших речей і явищ. Не так давно, приміром, ми довідалися, що сказати "на Україні" - це мало не зрада нації, бо з назвами держав треба вживати тільки прийменник "в". Тяжко повірити, але авторитет церкви Митрополит Іларіон присвячує викладові цієї теорії цілий майже 25-сторінковий розділ. А традиції тут виразні й недвозначні: пошлюся хоча б на Івана Огієнка, що в своїй книзі "Українська літературна мова XVI ст." (1930) дав назви розділам - "Реформація на Україні", "Церковний рух на Україні". А Огієнко вважався добрим знавцем української мови, і в його змаганні з Митрополитом Іларіоном ми схильні виступити на його боці".
Дружина померла від онкологічної хвороби хребта
У червні 1907 року студент Київського університету Іван Огієнко одружився з Домнікією Литвинчук. Вони були однолітки, вчились в одній школі в Брусилові. Її батько - так само козацького роду, а мати - з українізованої шляхти. Домна вчителювала в сусідньому селі, а після одруження переїхала до Києва й закінчила акушерську школу. Згодом училася в Кам'янець-Подільському університеті, але не закінчила його через виїзд в еміграцію. Весною 1937 року Домна Данилівна померла від онкологічної хвороби хребта. Заповідала дітям не одружуватися з чужинцями, і цей заповіт вони виконали. Похована у Варшаві, на православному кладовищі "На Волі", де лежать козаки й старшини армії УНР.
Їхня перша дитина, хлопчик, помер невдовзі після народження 1908 року.
Син Анатоль (1910-2002) - інженер, після Другої світової війни емігрував до Аргентини, працював у фірмі з виробництва апаратури для звукозапису. Перші виступи Евіти Перон, дружини аргентинського президента, озвучені за допомогою Анатоля Огієнка. Він помер у США.
Юрій (1912-1982) - інженер, по війні жив у Канаді та США, похований поряд із батьком.
Дочка Леся (1920-1997) була бібліотекарем, також похована коло батька. Їхніми могилами опікується православна громада Вінніпеґа.
20 років працював над перекладом Біблії українською
1882, 14 січня - Іван Огієнко народився в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії, нині - Житомирська область. Був шостою дитиною в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Батько походив із давнього козацького роду з Полтавщини, що під час Коліївщини осів на Правобережжі.
1896 - закінчив у Брусилові чотирикласну школу, де його улюбленим читанням були "Житія святих". Тоді ж почав писати вірші російською мовою. Вступив до київської військово-фельдшерської школи. Там разом із ним учився Єфим (можливо, Юхим?) Придворов - майбутній радянський поет Дем'ян Бєдний. 1900 року почав працювати в Київському військовому госпіталі, у відділенні психічних і нервових хвороб. Одержував щомісяця 10 крб, з них 5 платив репетиторові за підготовку до університету, а 3 надсилав матері. Тоді ж пережив "пробудження української свідомості" - завдяки виставам українського театру.
1903 - екстерном склав іспити в Острозькій класичній гімназії та вступив до Київського університету на медичний факультет, згодом перевівся на історико-філологічний. Був серед улюблених учнів академіка Володимира Перетца. Одержував Кирило-Мефодіївську стипендію - 25 крб. Закінчив університет 1909-го, ще два роки чекав переведення в професорські стипендіати, що давало 1200 крб на рік. Викладав, часто друкувався в газеті "Рада".
1915 - склав магістерські іспити - із церковно-слов'янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур - і став приват-доцентом кафедри російської мови та літератури київського Університету Св. Володимира. У квітні 1917 року одним із перших перейшов на викладання українською мовою.
1918-1920 - був одночасно ректором Кам'янець-Подільського університету та міністром освіти в уряді Директорії, з 1919 року - міністром віросповідань. Обстоював створення Української автокефальної православної церкви.
1922 - вийшов з екзильного уряду УНР, жив у Польщі, цілком віддався науковій, просвітницькій та видавничій роботі. Видав, зокрема, "Історію українського друкарства" (1925), 10-томну "Історію церковно-слов'янської мови" (1928), "Історію української літературної мови" (1950). 20 років працював над перекладом Біблії - завершив 1940-го, вийшла друком 1958 року. Заснував і редагував у Варшаві журнали "Рідна мова" (1933-1939) і "Наша культура" (1935-1937).
1937 - померла дружина. 1940-го постригся в ченці під іменем Іларіон, того ж року висвячений на єпископа Холмщини й Підляшшя. 16 березня 1944-го став Митрополитом Холмським і Підляським. 1945-го виїхав до Швейцарії, а 1947 року - до Канади.
1951, 8 серпня - на Надзвичайному Соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української Православної Церкви в Канаді. Його зусиллями 1968-го реорганізовано богословський факультет Манітобського університету в Колегію ім. св. Апостола Андрія. Відтоді вона готує православних священиків для українських громад у всьому світі.
1972, 29 березня - помер у Вінніпезі в 90-літньому віці.
Зараз Ви читаєте новину «За два тижні професор Огієнко з ченця став єпископом». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua
 |
 |
 |
 |
Читайте новини у зручному для Вас форматі:
Моя студентська подруга Люда дуже любить Україну. Їй простіше — вона любить її з-за кордону....
Всі колонки
Депутати Європарламенту заявляють, що Україною керують олігархи, і це, на їхню думку, заважає розвитку країни....
Всі погляди
У трамвай зайшла розтріпана жінка і зразу: - Людоньки, голубоньки, подайте, хто скільки зможе, онкохворим дітям, - монотонно і голосно провадить. - Ви ж розумієте, не дай Бог на їх місці опинитись....
Всі блоги
Copyright 2006 - 2012 "Газета.ua"Дизайн сайту e-design Хостинг-провайдер: Besthosting
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв Gazeta.ua дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на Gazeta.ua, відкрите для пошукових систем. Посилання та гіперпосилання повинні міститися виключно в першому чи в другому абзаці тексту.
Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить посилання на агентства "Iнтерфакс-Україна", PHL та Reuters у будь-якiй формi суворо забороняється. Матеріали з позначкою (PR) друкуються на правах реклами.
Коментарі, що не суперечать загально визнаним моральним і етичним нормам, публікуються вільно. Коментарі, що порушують правила, ображають інших учасників дискусії або третіх осіб, містять нецензурні вислови або спам будуть вилучені модератором.
Якщо Ви НЕ АВТОРИЗОВАНИЙ користувач, Ваш коментар буде відображено разом з першими трьома сегментами Вашої ІР-адреси. Щоб приховати власний ІР, необхідно авторизуватись
Додавати зображення та лінки до коментарів можуть тільки авторизовані користувачі