"Колись в українських хатах колиску плели з лози. Ставили в холодному кутку, — розповідає 29-річна Марія Хоменко із Черкаського обласного краєзнавчого музею. — Батьки спали поруч. Колиску підвішували на такій висоті, щоби зручно було гойдати.
Плетену колиску вішали на мотузках до забитої у сволок скоби. Її практично не знімали — діти тоді родилися одне за одним.
— У тих селах, де лози не було, на дерев"яну рамку натягували тканину. Розміри — не більш як 1,5 метра. Лозу заготовляли восени або взимку, коли в деревині не було сокоруху. Лозини вибирали товстіші, ніж на кошики: дитина пісяла в пелюшки, тож дно могло швидко прогнити. Під полотно в нижній частині колиски клали обереги — часник і зілля маковійського пучка. У ньому були васильки, мак, безсмертник, миколайчик, сідаш, м"ята і меліса. У колисці дитина спала доти, доки не могла сама сидіти.
61-річна Ніна Онопрієнко з Черкас народилася в селі Горбані на Київщині, тепер Переяслав-Хмельницького району.
— У нас у батьків було троє. Я була найменша. То мене вигойдали ось у такій колисці, — показує руками розмір трохи більше метра. — У нас тоді такої лози й близько не було. То робили з дошок, битих прямокутником. А дно переплітали конопляною мотузкою — як ото сітку плетуть рибаки. Потім на дно намощували різне лахміття. Колиска у нас висіла на одній висоті з пілом, де спали батьки. Там іще була така вірьовочка збоку. Мати, не піднімаючись, так і колихала із закритими очима. Зачепить мотузку на колисці між пальці на нозі й гойдає, доки затихне дитина. Замість пустушки вставляли в рот куклу — намочений у воді або розжований хліб, зав"язаний у ганчірку. Такі кукли давали десь до року. Лежить ото дитина й висмоктує з того хліба сік.
1 
1
Коментарі