"Українська мода перестала бути просто мистецтвом, на яке лише дивилися на подіумі і цим все закінчувалося, - каже київський fashion-критик Зоя Звіняцьківська. - Люди, шо купують одяг від українських дизайнерів, виросли за 20 років існування нашої моди".
У середині 1990-х кругом були лозунги "Купуй українське. Підтримай вітчизняного виробника". Тоді українську продукцію не купували. Ще у радянські часи вважали краще придбати румунську шафу чи югославські чобітки, ніж такі ж вітчизняні. Це ставлення наші споживачі зберегли і до українських дизайнерів.
Було вузьке коло людей, які знали про існування одягу українських дизайнерів. Серед цього вузького кола була ще менша кількість людей, позбавлених упереджень, які купували речі від українських дизайнерів. З усіх, хто сидів і аплодував на показах "Сезонів моди", одиниці купували якусь шмотку від українця. Одна з відвідувачок "сезонів" сказала: "Я безродне не одягну".
Звіняцьківська каже, що важливим у виборі одягу серед українців була відомість бренду.
"Брендизм був не відокремлений від гламуру. Українські ж дизайнери не мали місця у списках відомих брендів. Нашої моди на індустрійному рівні не існувало. Жодна річ не тиражувалася.
Світ складався з великих бутиків світових дизайнерів і ательє українських майстрів. Останні працювали за принципом модистів чи швачок для своїх клієнтів.
Зараз з'явилося нове покоління дизайнерів і нове покоління покупців. За 20 років народилися люди, які ніколи не купували румунську шафу і югославські чобітки. Це молодь далека від колишнього українського гламуру і не зв'язана брендизмом. Нове покоління вибирає одяг по приналежності до їхньої субкультури, соціальної групи, а не по лейбу".
2 
1
Коментарі