|
|

27-річна австралійка Кітті Грін приїхала в Україну знайти родичів: її бабуся до війни жила у Саджаві на Івано-Франківщині. Під час війни її вивезли до Німеччини. Вона одружилася з поляком, а потім разом з ним емігрувала до Австралії.
- Мама народилася вже в Австралії. Мій батько – австралієць. Бабуся померла кілька років тому дуже старенькою. Я мала з собою тільки її давню фотку, і знала прізвище – Дідик. З тим і поїхала шукати рідню. Не знала, чи є у нас рідні в Україні. В Івано-Франківську сіла в таксівку і попросила водія повести мене в Саджаву, показала на знімку. У Саджаві я питала всіх бабусь на вулиці, чи вони не знають Дідиків. Якась жінка впізнала бабусину сестру і її родину. Так я їх і знайшла. До мене вийшла 96-річна жінка. Всі мене там зацілували і плакали, її син, дочки і онуки. Тоді мене вперше споїли горілкою.
Кітті Грін вразила українська кухня. Однак сало проковтнути дівчина не змогла.
- Українці багато їдять. Сир і сметана з цукром – для мене делікатес, нічого смачнішого не їла. Дуже люблю сирники, вареники, з будь-якими начинками – вишнею, картоплею. У нас такого немає. Австралійки мало готують борошняної випічки. Ми переважно їмо м'ясо, салати з супермаркетів, мюслі з молоком. А ще у мене тут пристрасть – шоколад "Оленка". Він такий смачний, і дівчинка на обгортці самобутня. Взяла з собою шість шоколадок – повезу додому як головний сувенір. Єдине, чого не можу їсти в Україні – це сало. Ми з другом зайшли у Львові в ресторан. Замовили щось, що називалося "Козацький сніданок". Побачила це на тарілці, і не змогла проковтнути. Коли їм м'ясо, завжди відрізаю прожилки жиру, а тут він суцільний
Дівчину дратує, що в Україні багато палять, але тішить київське метро.
- В Австралії курять одиниці. Дуже люблю зависати в "Купідоні" на Прорізній. Єдиний недолік – потім вся пахну цигарковим димом, наче весь день курила. Не їжджу маршрутками. Вони страшні. Набиваються дуже багато людей. Їздять швидко, і небезпечно. В Австралії все повільніше. Маршрутка – це дивно. А от метро – чудове. Красивенне. Подобається, що кожна станція в київському метро – різна, стилізована під якусь тему чи подію. Як у театр потрапляєш. У Мельбурні – всі однакові. Хоч у нас десять ліній, а у вас лише три. Страшно, що українське метро так глибоко проходить під землею. Коли вперше спускалася ескалаторами, здавалося, що я в шахті. У Мельбурні все відразу під землею, - зізналася Кітті.
- Їхала в Україну і готувалася побачити сірі радянські міста, а тут – стародавня архітектура. Австралія – молода країна, у нас нічого по-справжньому старого немає. В Україні значно безпечніше, ніж ми в Австралії думаємо. Гадала, що потраплю у злочинну пострадянську республіку, а тут – нічого, можна спокійно ходити вулицями. Я ще жодного разу не злякалася.
Найбільше страху в Україні австралійська гостя натерпілася в Чорнобильській зоні.
- Поїхала туди у квітні на недешеву екскурсію для іноземців за 120 євро. Страшно і сумно було бачити безлюдне місто – це як у якомусь фентезі. Моторошна атмосфера. До того ж наш гід не говорила англійською, все пояснювала російською, тож я нічого не зрозуміла. Видали нашій групі дозиметр. Біля станції, за 200 метрів від реактора, він починає зашкалювати і пищати – ми в шоці, запитуємо, що це. А вона тільки пробурмотіла щось собі під ніс. Довелося здогадуватися, що радіація тут значно перевищує норму. Було дійсно моторошно: навколо щось відбувається, а ні в кого запитати. При виході проходили рамки, які перевіряють рівень радіації на одязі. Але я думаю, та машина не працює: ні звуку, ні світла.
Кітті Грін закінчила факультет кіно і телебачення Мельбурнзького університету. В Україні знімала документальне кіно про діяльність руху Femen.
- Божевільні жінки. Потішні. Гарно виглядатимуть на екрані. У нас протести відбуваються в кабінетах, офісах, паперами, доповідями. Але ж не топлес, - поділилася враженнями Грін.
Зараз Ви читаєте новину «Австралійку в Україні вперше споїли горілкою». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua
Почуваюся ніяково, коли до мене говорять російською. Зазвичай переходжу на мову співрозмовника. І майже фізично відчуваю сором, що не вмію триматися своєї....
В нічному трамваї підсідає дебелий дядько в камуфляжі. Пахне потом й перегаром. Сказав, шо афганець, попросив "памочь". В гаманці сотка однією купюрою - відповіла, не маю....

Copyright 2006 - 2012 "Газета.ua"Дизайн сайту e-design Хостинг-провайдер: Besthosting
Всі права на матеріали, які містить цей сайт, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв Gazeta.ua дозволяється за умови посилання. Для iнтернет-видань обов'язковим є гiперпосилання на Gazeta.ua, відкрите для пошукових систем. Посилання та гіперпосилання повинні міститися виключно в першому чи в другому абзаці тексту.
Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить посилання на агентства "Iнтерфакс-Україна", PHL та Reuters у будь-якiй формi суворо забороняється. Матеріали з позначкою (PR) друкуються на правах реклами.
Коментарі, що не суперечать загально визнаним моральним і етичним нормам, публікуються вільно. Коментарі, що порушують правила, ображають інших учасників дискусії або третіх осіб, містять нецензурні вислови або спам будуть вилучені модератором.
Якщо Ви НЕ АВТОРИЗОВАНИЙ користувач, Ваш коментар буде відображено разом з першими трьома сегментами Вашої ІР-адреси. Щоб приховати власний ІР, необхідно авторизуватись
Додавати зображення та лінки до коментарів можуть тільки авторизовані користувачі