У Любешівському районі на Волині розпочався сезон заготівлі очерету. Тисячі жителів навколишніх сіл із лопатами, серпами і бензопилами вийшли на заплави річок Прип"ять і Стохід. Цілі сім"ї ріжуть сухі стебла очерету, в"яжуть у снопики й вантажать на підводи. Потім везуть на заготівельні пункти Любешівського спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке експортує очерет до Німеччини, Данії і Польщі.
Ранок у райцентрі Любешів, що за 140 км від Луцька, вперше видався морозним. Укритою інеєм вулицею поволі їде віз. Кіньми поганяє сивий чоловік у шкірянці, кашкеті й гумових чоботях. Поряд кутаються у ватники дорослі син і донька. Підвода до країв завалена півсотнею снопів очерету.
— Якби крепший мороз ударив, більше би нарізали, — каже житель Любешова 64-річний Іван Колодій. — Вода високо стоїть, а льоду нема. Не підступишся до очерету. Хоча в заплаві Стоходу біля села Зарудчі вже пару бригад ріжуть камиш повним ходом.
Селяни зрізають очерет гострими лопатами, серпом або саморобним різаком із переробленої бензопили. Шукають найтонші стебла "європейського стандарту" — діаметром 3,5 мм. Рослини в"яжуть у снопики, заввишки 180 см і товщиною 60 см. Щоб не помилитися, кожен збирач має спеціального розміру обід із дроту. Відміряв діаметр і довжину снопу, зав"язав мотузком і вкинув на воза.
Очерету в заплавах Прип"яті, Стоходу та озера Люб"язь вистачає на всіх. За світлий день селянин може заготовити 50–70 снопів. Цьогоріч лісники платять людям по дві гривні за снопик.
Підвода з родиною Колодіїв рушила в бік заготівельного пункту. Я напросився до компанії й скочив на віз.
— Оце виїхали на ріку о сьомій ранку і різали до десятої, — сміється Андрій Колодій, 32 роки. — За три години — 50 снопиків. Нічо не садив, не поливав, а маєш сто гривень.
Лісники платять людям по дві гривні за снопик
Біля брами Любешівського спеціалізованого лісогосподарського підприємства чекають ще дві підводи. Тут приймають очерет лише в жителів райцентру і навколишніх сіл. Заготівельники з віддалених хуторів складують зрізані стебла в місцевих лісничих. До них щодня приїздить вантажівка і відвозить товар на склад. Працівники підприємства сортують снопи і вантажать у КамАЗи. Кілька днів тому перша фура із 2,5 тис. снопів вирушила до Німеччини. За машину очерету іноземці заплатять близько 2,5 тис. доларів, себто по одному долару за снопик. Фірми з Данії та Нідерландів купують очерет переважно в польських посередників по 3—4 долари за сніп.
Іноземці вже сьогодні готові купити в нас понад сто тисяч снопів очерету, — каже в своєму кабінеті директор Любешівського лісогосподарського підприємства Віктор Симонович, 57 років. — Обласна рада затвердила за нами ліміт близько триста тисяч снопів. Маємо час від грудня до 15 березня на заготівлю й експорт. Чому до березня? Бо з вирію прилетять гніздитися птахи-очеретянки.
Підприємство розпочало заготівлю торік. Відправили до Данії, Польщі й Німеччини близько 200 тис. снопів очерету. Цьогоріч сподіваються купити в селян трохи менше — 150 тис. Дещо збивають бізнес конкуренти з Польщі. Там на Мазовецьких озерах приватні фірми використовують для різання очерету навіть спеціальні комбайни. А віднедавна й Китай почав експортувати стебла до Європи. Тамтешні селяни ріжуть очерет на колишніх рисових плантаціях.
Європейці оцінили переваги дешевого екологічно чистого будматеріалу, — зазначає Віктор Симонович. — Немає ліпшого ізоляційного матеріалу. Влітку від очеретяних стін віє прохолодою. Взимку з очеретяною покрівлею мороз не страшний. Дахи з очерету служать десятки літ. У селі Бучин є столітні хати, що осіли від старості. А очеретяним покрівлям — хоч би що. В Європі цей будматеріал просочують спеціальною розчином. І очерет не бере навіть вогонь.
За кордоном із волинського очерету плетуть спеціальні звукоізолюючі матраци. Їх встановлюють навколо найбільших європейських аеропортів. У Данії очеретяні матраци використовують у військових цілях. У Німеччині й Голландії з любешівського очерету виготовляють екологічно чисту целюлозу.
Доки ми розмовляли в кабінеті директора, за вікном загуркотіла вантажівка. КамАЗ повільно рушив до складу, де готують до відправки чергову партію снопів. Сьогодні вже набралося три сотні. За брамою поспішають здати очерет ще п"ятеро селян. Віктор Симонович оглядає щойно привезені снопи. Заперечно махає головою й зітхає.
Затовсті стебла, нікудишні. Європа не візьме. Треба чекати морозів, щоб люди по льоду дісталися ліпшого очерету, — розпушує рукою сухе суцвіття.
На автостанцію мене супроводжував директор Любешівського ландшафтного парку "Прип"ять-Стохід" Юрій Оласюк, 42 роки. На запитання про екологічну безпеку очеретяного бізнесу той аж сплеснув руками.
— Та ви що? Ніякої шкоди, ні на мізинець. Навпаки, селяни розчищають від густого очерету заплави і русла Прип"яті й Стоходу. Заодно мають "живу" копійку на зиму.
Iз очерету гнали спирт
Ще минулого століття на Волині з очерету виготовляли силосні тюки для відгодівлі худоби, трав"яне борошно і брикети. Майже 20 артілей добували із зелених молодих стебел метиловий спирт, смоли й оцтову кислоту. Біля заростей очерету влаштовували звіроферми з розведення ондатр і нутрій. У Камінь-Каширському, Старовижівському і Любешівському районах на очеретяних пасовищах утримували експериментальні ферми відгодівлі лосів. Загалом на заплавах 330 волинських озер і річок очерет росте на понад 4 тис. га.
1 
1
Коментарі
1