Люди не брешуть

Що робити, коли люди поруч із тобою борються з реальністю? І ти бачиш, що ні людям, ні реальності від того нічого не додається. Обійняти цих людей? Цьомнути і прошепотіти на вухо щось тепле? Доки їм не почали колоти заспокійливе і зв'язувати руки?

Тиждень тому мені подумалося про це, коли читав витвір людей, які називають себе "конституційним судом". Чогось їм подумалося, що поширювати інформацію про членів родини чиновників - незаконно. З цього приводу їм ще багато чого подумалося і написалося. Але мені згадалися мої чиновники.

У директора радгоспу - а це село, де я ріс, - був неповносправний син. Не знаю про діагноз, але у його 30 він поводився як дитина. Усі про це знали, бо він виходив іноді з двору. Директора поважали, а до сина ставилися, як до блаженного. Любили або просто не звертали уваги. А от колега директора мала іншу проблему. Будучи головним бухгалтером і шанованою людиною, вона мала повносправного сина, який почав рано пити. Усе було б нічого, якби він у черговому алкоголічному запливі не виходив з двору. А він виходив, і кожного, хто попадав під руку, не зважаючи на стать і вік, бив.

Якось після такого зібралися жінки однієї вулиці й пішли до бухгалтерки на роботу скаржитися. Мовляв, ну як це так, ваш син п'яний бігав із сокирою по вулиці, а там гралися діти, та і взагалі якось воно недобре. На що бухгалтерка відповіла: "Дєвочки, та шо ви переживаєте, там топорік зовсім маленький, я ним буряки свиням рубаю". Вона захищала свого сина так само, як Віктор Андрійович переконував, що свого вчить змалечку ходити босоніж по снігу. А він чогось по тому снігу переважно їздив найдорожчим Mercedes'ом. Чи Ландік, який запевняв, що не син напав на дівчину, а вона його побила. Та і Янукович, мабуть, теж учив свого старшого бути добрим стоматологом, а той поліз у державні справи. І ні йому, ні справам від того не стало краще.

Жінки пішли до бухгалтерки скаржитися. Мовляв, ну як це так, ваш син п'яний бігав із сокирою по вулиці, а там гралися діти. На що бухгалтерка відповіла: "Дєвочки, та шо ви переживаєте, там топорік зовсім маленький, я ним буряки свиням рубаю"

Про той випадок із бухгалтерським сином не писали в газетах, і невідомо, скільки людей було при тій розмові. Всі її подробиці я почув від сусідки Антонівни. Вона щоразу приносила якусь таку новину. А коли новина звучала геть неправдоподібно, додавала: "Люди кажуть. А люди не брешуть".

Я не раз перевіряв цю істину на собі. Коли працюєш у великій компанії, рано чи пізно про тебе починають не брехати люди - починаючи від зарплати і закінчуючи сексуальними вподобаннями. Найпереконливіші аргументи у свій захист просто розсипаються перед оцим "люди не брешуть". Єдиний рецепт від нього: коли добре робиш свою справу, всі розмови про тебе автоматично переносяться у рубрику "Плітки", і нормальні люди - а таких більшість - ставляться до них відповідно. Навіть, якщо у тій "небрехні" є трохи очевидної правди.

Журналісти підрахували, скільки коштує оренда будинку Тимошенко у Срібній Затоці, коли вона була прем'єром. Які звірі живуть у Януковича в "Межигір'ї". Писали, які собаки охороняють маєток Ахметова в Донецьку. Хтось звертав на це увагу? Ну, так, щоб піти на ті маєтки з тим, що є в руках? А про це напевне і йшлося людям, які називають себе "конституційним судом". І шкода їх - як усіх, хто бореться з реальністю, та ще й не з власної волі.

А щодо бухгалтерського сина. Їх і так обходили стороною, а після "топоріка" взагалі перестали вітатися. І вони цілою родиною незабаром посунули в Італію на заробітки.

Зараз Ви читаєте новину «Люди не брешуть». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua