Журнал "Країна" №110 за 23.02.2012

"Киев реально ненавидим". У Запоріжжі не стихає протистояння між націоналістами й комуністами

"Киев реально ненавидим". У Запоріжжі не стихає протистояння між націоналістами й комуністами

• 
• 
• 
• 
• 

У Запоріжжі після встановлення погруддя Йосипа Сталіна понад рік не стихає протистояння між націоналістами й комуністами

29 січня, неділя, вечір. Надворі –15°С. Проспектом Леніна в Запоріжжі – 18­кілометровою магістраллю, що перетинає місто з півночі на південь, – крокує колона молоді. Осіб із 80. Окрім запоріжців, є й гості з Дніпропетровська. Серед них і кілька старших. У руках прапори – національні й партійні – "Тризуба" та "Свободи".

– Героям Крут – Слава! Слава! Слава! – скандують.

– Я ж тє говоріл, шо хто­то арьот! – перемовляються на протилежному боці вулиці чоловіки, подібні до гопників. Перекривляють учасників ходи:

– Гав! Гав! Гав!

Колону спереду й ззаду супроводжують міліціонери. Уздовж проспекту за ними просувається невеликий автозак. Колона зупиняється на одній із площ неподалік центральної – Фестивальної. Ведучий запрошує жінку з просвітянським голосом прочитати "На Аскольдовій могилі поховали їх" Павла Тичини.

– Шкода, що зі смолоскипами не дозволили пройти – було б яскравіше, – ­говорить подрузі дівчина років 15.

Серед хлопців один у футболці з рюкзаком на плечах.

– Він завжди так ходить, – пояснює 23­річний Ед Андрющенко, місцевий знавець правих рухів.

Цього разу Ед до колони не приєднався.

– З якогось часу почала виникати думка, що не так усе просто. Акціями в стилі "дайош і вперед" навряд чи всього можна досягти. Та й на кожну з таких акцій місцеві комуністи заявляють свою – намагаються перекрити, постійно бійки якісь. Бачать, що вони не можуть пропонувати соціальні ініціативи. Хоча б ту ж таки реалізацію вчення Маркса. Тому розігрують карту "загрози фашизації". Сьогодні, мабуть, якогось компромісу досягли, що їх не видко.

Ідемо з Едом зледенілим тротуаром до універмагу "Україна".

– Едік – хороший хлопець, – казала мій гід по Запоріжжю 41­річна Ольга Вакало, місцева телеведуча, за годину перед зустріччю із ним. – Як його й інших арештували і стільки тримали, це дуже обурило.

Півтора року тому місцеві комуністи коло свого новозбудованого офіса поставили погруддя Сталіна. Перед Новим 2011 роком хлопці з організації "Тризуб" відпиляли йому голову. Едуард Андрющенко, тоді студент останнього курсу місцевого істфаку, – єдиний із запоріжців, причетний до акції "відпилювання голови тирана". Він показав прибулим із Харкова й Івано­Франківська "тризубівцям", де розташований пам'ятник.

– Визначили по дзвінках з мого телефону, що я робив за день до того, – посміхається Ед.

Комуністи бюст прикрили червоним прапором, обіцяли до 3 січня відновити. Проте в новорічну ніч пролунав вибух – Сталіна рознесло на друзки. Підозрюваного – знятого на відео хлопця в куртці – не знайшли. Заарештували молодих націонал­патріотів із Запоріжжя й "тризубівців" з ­інших міст. Ті відбули в ув'язненні по кілька місяців. Пам'ятник запорізькі комуністи відновили торік до річниці "Великого Жовтня".

Запоріжжя одразу після виходу з марштрутки привітало стійким смогом. Впадає в око, як одягнуті більшість чоловіків: чорні штани, чорні куртки, чорні в'язані шапочки.

– 150 тисяч металургів у місті дають про себе знати, – зітхає увечері Лариса Мала, напарниця Ольги Вакало. – Ти звернув увагу на ці заточки в маршрутках?

"Заточки" – це зосереджені обличчя запоріжців, які кудись поспішають після своїх важких змін. Чи не до численних "наливайок", описаних уродженцем Запоріжжя Павлом Вольвачем у романі "Кляса"?

– Запорізький менталітет десь посередині між дніпропетровським і донецьким, з ухилом до останнього, – пояснює Андрющенко.

Також після вибуху пам'ятника в новорічну ніч потрапив під двомісячний арешт журналіст найтиражнішої газети області "Суббота плюс" запоріжець Юрій Гудименко, 24 роки. Він опинився в списку підозрюваних, бо раніше пофарбував у жовте сідниці пам'ятника Дзержинському на площі Свободи. І написав нижче: "А где здесь туалет?" Натяк на те, що на місці колишніх громадських убиралень на цій площі зараз кафе.

– До мене йому й "червоні чоботи" робили (фарбували ноги в червоне – мовляв, забруднені кров'ю. – "Країна"), і терновий вінок під ноги клали, – розповідає Юрій Гудименко. – Найбільшою несподіванкою було, коли в новорічну ніч я своїй дівчині освідчуюся, натягаю перстень, а через 2 години мене пов'язують. За Сталіна.

Журналістам "Субботы плюс" належить ідея вивісити в місті біґ­­борди із закликами "избавить город от позора" – погруддя Сталіна, поставленого комуністами біля свого офіса. Першим запоріжці побачили на біґ­бордах торік 6 грудня Адольфа Гітлера. "Чим я гірший за Сталіна? Ставте й мені пам'ятник!" – звертався до перехожих із високого будинку. Провисів там менш ніж добу. Ідея з другим біґ­бордом – Сталін посміхається у вуса: "Я убил миллионы украинцев! А за что тебе поставят памятник?" – виникла майже одразу.

– До нас посипалася купа дзвінків із підтримкою, та другий біґ­борд жодна компанія в місті не погодилася друкувати, – розповідає журналіст "Субботы плюс" Тимофій Макаров, 27 років. – Ми це робили в іншому місті, і то на умовах анонімності.

Сталіна вивісили 12 січня. Він пробув там понад 10 днів.

– Ми цілодобово чергували біля нього, – говорить колега Тимофія, Наталка Смаглюк, 25 років. – Боялися, що одразу знімуть. Міліція приїхала пізніше, ніж телебачення, і була цим роздратована. А з підтримкою дзвонили навіть із­за кордону – з Голландії, Росії. Захищали Сталіна люди 40–60 років – ті, які про нього тільки з книжок знають. А нас підтримували або молоді, або зовсім старі.

Редакція "Субботы плюс" розташована на площі Пушкіна, у Будинку преси. До нового офіса КПУ й пам'ятника Сталіну коло нього зовсім недалечко. Щоб його знайти, вирішую попитати місцевих бабусь. Перша, яку зачепив, глянула з підозрою, але дорогу вказала, – на сквер обабіч проспекту Леніна в районі обласної бібліотеки. Перейшовши сквер, де працівники МНС готували гарячий обід для місцевих бездомних, натрапляю на ще одну літню жінку. Ця привітніша: показала на рожевий будинок за будмайданчиком, із червоним прапором нагорі. Заодно цікавлюся, як ставиться до пам'ятника Сталіну.

– Позитивно. Каждый имеет право на свою жизнь. Это вообще обя­занность коммунистов – поставить ему ­памятник.

Перед будинком запорізького осередку КПУ кілька крутих авто. ­Фасадом розвернутий не до проспекту, а на південь. Тому "вождь народів" поглядом упирається в паркан із написом: "Сталин, встань! наведи порядок!" Літній "товариш", який відкриває хвіртку в паркані, буркотить: можна було й здогадатися, що замок – то бутафорія, треба просто потягти за клямку. Кажу, що мені призначена зустріч із Олександром Зубчевським.

– А он тібя приглашал? Щас провєрім.

Перевіривши, пропускає мене. 32 річний Олександр Зубчевський – голова фракції комуністів у міськраді, віднедавна й почесний президент міської федерації кікбоксингу. Сидить за ноутбуком і час від часу відповідає російською на телефонні дзвінки. ­Запитую, чи не провокує активна діяльність КПУ в регіоні, та встановлення пам'ятника Сталіну в обласному центрі, зокрема появу більшої кількості націоналістів та їхнього спротиву. У відповідь вислуховую міні­лекцію. Мовляв, КПУ відновила свою діяльність задовго до появи тут "Свободи" й "Тризуба". Відповідальність за появу Сталіна розділяє поміж осередком КПУ і ветеранами – 50 на 50. Компартія, каже Зубчевський, лише вирішувала організаційні питання та надала місце під постамент.

– Сталин же не только победитель в войне. Сталин был тем человеком, который объединил украинские земли. Не как ЗУНР с УНР – чисто на бумаге, – Олександр по­українському "гекає". – Собрались, водки попили и объявили о соединении без каких­либо практических результатов. А Сталин воплотил стремление украинцев к слиянию двух частей Украины – западной и восточной.

Але за Сталіна, нагадую, під час відступу радянських військ 1941­го підірвали Дніпрогес, і від хвилі загинули багато людей.

– Документов таких нет, – відповідає Зубчевський. – Если бы реально погибло столько людей, неужели пропаганда Геббельса не смогла бы этим воспользоваться? Даже к сожалению преподавалелей из местного истфака, они таких документов не видели. Кстати, взрыв Днепрогэса позволил не захватить город Запорожье, а эвакуировать наши промышленные предприятия.

Історичний факультет Запорізького державного університету комуністи вважають "рассадником национализма". Хоч, за словами його випускника Еда Андрющенка, є студенти з різних партій – і "регіонали", і комуністи, ­зокрема.

Згадую почуте від Еда, як у перші дні після арешту йому робили "ластівку": викручуючи скуті ззаду руки, надя­гали пакета на голову, били по ній і ногах, не залишаючи сліду.

– Главное, они получили такой урок, после которого вряд ли захотят это повторить, – відповідає на те Зубчевський.

Пізно ввечері сидимо з Ларисою Малою та її приятелями в одній із "альтернативних" кнайп – у стилі штаб­квартири байкерського клубу. з фасаду вирулює старенький Volkswagen. Чоловіки – двоє Дмитрів, точніше, "Дімичів", обом під 40. Прізвище першого – Прішелєц, другого – Зануда. Щоправда, останній змінив його, коли народилася дочка, на Медведєв – щоб "не псувати їй життя". Обидва працюють операторами на приватних телеканалах. Того вечора вирішили "стати росіянами" й їхати в Москву на заробітки.

– Киев реально ненавидим, – зізнаються.

Слово за слово, виринуло питання мови.

– Я свой украинский язык потерял на правом берегу, в Херсонской области, – каже Дімич, який був Зануда. – Там один пацан из села, куда меня привозили, преподал мне урок на всю жизнь. Мы были в поле пшеницы, оно загорелось, и мы не успели бы убежать, потому что ветер был в нашу сторону. И он говорит: "Бежим в огонь". И мы побежали, и спаслись. Поэтому, если хочеш переломить судьбу, беги в огонь!

Діма Прішелєц додає:

– А ми вмієм спілкуватись. Только мне в последнее время, я понял, в этом городе не хватает украинского языка. Умерла бабушка, отошли друзья батька – некому спеть украинские песни. Вот это я очень ощущаю своим нутром.

Таксист, який відвозить мене на вокзал, почувши, що розмовляю українською, вмикає відеоролик про "прекрасне й найкраще у світі місто" – Запоріжжя.

– Ось, дівіцця, – пропонує, вимовляючи по­азаровськи.

Про погруддя Сталіна в ролику не згадують.

 

 

 

текст: Роман КАБАЧІЙ

Зараз Ви читаєте новину «"Киев реально ненавидим". У Запоріжжі не стихає протистояння між націоналістами й комуністами». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua