Просимо спростувати текст статті "20 років родинного пекла", надрукованої 25 листопада 2005 року, через те, що викладені у статті факти базуються на поясненнях Антоніни Іванівни Гайсин, сусідів і тлумаченні кореспондента.
Додаткова інформація буде надана після розгляду адміністративного позову в Шевченківському районному суді міста Києва щодо оформлення права власності на будинок, про який ідеться у статті, згідно з нормами чинного законодавства.
Валентина Гайсин, Наталія Ковтун
Дуже хочу одержувати вашу газету, але не маю змоги. Десять із половиною років я доглядаю інваліда ВВВ, який тільки лежить (не сидить самостійно), нещасного, одинокого. І за цей надважкий догляд мені платять у місяць сім гривень. Йому в листопаді було 80 років. Немає у нього вкладів, і хата старенька, але є таке слово "милосердя". Я пропрацювала в лікарні 20 років санітаркою. Ось так і перейшов до мене цей калічка, бо коли оформлювали з лікарні в приют, то дуже став просити мене, щоб я його забрала. До сих пір мені його жаль.
Усе приходиться купувати — і ліки, і дрова, і за вугілля двісті гривень з привозом заплатили. У нашому селі є приватні магазини, але там астрономічні ціни. Приходиться їхати до Жмеринки чи до Вапнярки, щоб купити хоч би хліба свіжішого і дешевшого. Гроші на білет плачу, бо мені лиш 45 років, а про його посвідчення кажуть: "Бери його (інваліда. — "ГПУ") з собою".
Галина Йосипівна Білозір,
с. Юрківка Тульчинського р-ну Вінницької обл.
1 
1
Коментарі