— После двух операций по удалению раковой опухоли с шеи у меня посыпались волосы и зубы, сморщилась кожа, — каже 47-річна Лариса Плеско з Херсона. — Я стала схожа на 60-річну бабцю. Рідні часто казали: "Лариса, ти страшна, подивися на себе. Кому ти така потрібна?". Зимою я носила світери під саму шию, а літом ніколи не виходила на пляж. Щодня я мріяла, щоб усе це виправити.
За час телепроекту "Операція краса" Ларисі Плеско зробили десять пластичних операцій.
— Шви ще трохи поболюють, протягом року не можна засмагати й піднімати важке. Може з'явитися грижа, — розповідає Лариса. Вона у довгій рожевій сукні з коротким білим волоссям. Шрамів на обличчі й тілі не видно.
Ларису Плеско та ще 11 людей із дефектами зовнішності вибрали з-поміж п'яти тисяч претендентів на пластичні операції.
На фото до операцій Лариса мала великий шрам на шиї, зморшкувату сіру шкіру та гнилі зуби. Шість років тому хотіла виправити ці недоліки в подібній телевізійній програмі, але її не взяли.
— Тоді я надіслала 12 фотографій, але відповіді не було. Цього разу, коли побачила рекламу, зробила лише два знімки і послала на проект, — продовжує. — Через пару днів мені дзвонять і питають: "Лариса, а ви пам'ятаєте, що посилали анкету на кастинг?". Я кажу: "Та я про неї щодня думаю". Коли мене затвердили, син був проти. Казав: "Мама, тобі це не треба, я люблю тебе такою, як ти є".
За два місяці в Іспанії Ларисі зробили десять пластичних операцій. Прибрали шрам на шиї, зробили ліпосакцію, вставили грудні та зубні імплантати, випрямили ніс. Вартість таких операцій щонайменше 50 тис. євро.
— Уперше я глянула на себе в дзеркало, коли зняли пов'язки з обличчя. Ніс був ще заклеєний, а бандаж на обличчі "тримав" овал. Тоді лице було набрякле, але не таке страшне, як до операцій. Вдруге глянула на себе, коли нафарбували і зробили стрижку. Коли мої лікарі і стилісти відкрили роти, зрозуміла, що виглядаю неймовірно.
Післяопераційний період пройшов безболісно.
— Мені раз на день давали обезболююче. Боліли тільки синяки від ліпосакції. Дуже боялася лікарів перед операціями. Справитися допоміг Іван (Іван Маньєро, один з найкращих світових пластичних хірургів. — ГПУ). Перед операцією він приїхав до нас на віллу і сказав: "Лариса, ти жінка, тобі треба влаштовувати особисте життя. Син виріс. Вони з батьком зможуть прожити і без тебе". Потім мені розказали, як після 12-годинної операції Іван сам мив мені голову. Коли в нього запитали, навіщо він це робить, відповів: "Як же? Вона прокинеться, і в неї має бути чисте волосся".
З рідними Ларисі не можна було бачитися два місяці.
— Коли син мене побачив, не впізнав. Він думав, що це якийсь жарт, і замість мене на сцені сидить співачка Валерія. Впізнав, коли заговорила. Дуже йому сподобалася. Батько говорив: "Можна було і без цього обійтися". Подружки прибігали по кілька разів на день і роздивлялися обличчя, як під мікроскопом. Дехто питав, скільки мені заплатили за участь у шоу.
Лариса Плеско розлучена. З чоловіком розійшлася, коли захворіла.
— Він залишив мене один на один із хворобою. Коли дізнався, що в мене рак і треба проходити складний курс лікування, почав гуляти. Я не витримала й подала на розлучення. Зараз також нікого не маю і не шукаю. Чоловіки не налітають на мене, як метелики на вогонь. У місті ж багато красивих жінок ходить.
До операції Лариса Плеско працювала в Будинку дитини інспектором з кадрів та секретарем.
— Коли повернулася з Іспанії, дізналася, що мене звільнили ще 1 березня. Хоч я взяла відпустку. Не сварилася з керівництвом, а просто пішла. Хочу переїхати до Києва. Знайшла вже роботу. Мабуть, буду візажистом.
"Нам треба були люди, в кого не складалося життя"
— Ми шукали людей не типу: "Я хочу покращити ніс і стати моделлю", хоч таких заявок було найбільше, — кажуть на телеканалі "1+1". — Нам треба були люди, в кого через зовнішність не складалося життя, їх не брали на роботу, а дехто навіть боявся вийти на вулицю. На них усі тикали пальцем і сміялися. Була одна дівчина, 187 сантиметрів росту, ідеальна фігура, а на обличчі великий дефект. Вона прийшла до нас зі слізьми: "Ви — моя остання надія. Мені 25, і я більше не можу сидіти на шиї в батьків. А на роботу ніхто не бере". Навіть нам було важко знайти лікаря, який би погодився її оперувати. І коли її виводили із наркозу, той пластичний хірург плакав.














Коментарі