Львівський цілитель, 51-річний Павло Мацкевич, вправляє хребці немовлятам. Кажуть, навіть у Китаї на такі маніпуляції зважуються лише тоді, коли дитині виповниться чотири роки.
Ми домовилися зустрітися у Києві в одній з клінік "Охматдиту", де Мацкевич час від часу приймає пацієнтів. Він міцної, майже атлетичної статури. Сорочка-безрукавка мокра від поту. Великими долонями ніжно притискає коліна дитини й рівненько складає ніжки разом. Видно, що ліва коротша за праву. Легенько трясучи, розводить праву вбік. Вона лягла вільно. А от ліва не дається, наче щось її тримає.
Масажує дитині шию, а тоді бере за ноги й підіймає. Дитя повисло, не ворушиться, лише дивиться зляканими очима. Але не плаче. Невдовзі ніжки вже легко розгортаються у стегнах. Тепер вони рівні.
А ковбаси мене вчив робити знаменитий австрієць Мирослав Коваль
Влаштовуємося в кімнаті відпочинку. На столі — ковбаса, шинка, сало. Все власного приготування. Нарізаю солоні огірки, що поклала йому в дорогу дружина Мирослава. За кілька годин відходить його потяг до Львова.
А пан Павло розповідає про перший шийний хребець — "атлант". Пояснює, що торкатися його не можна, бо поруч проходять важливі судини та нерви. Один неправильний рух — і людина мертва. Хвалиться, що жоден мануальник досі не зміг перейняти його метод. Навіть синові Андрію це не вдається.
Мацкевич по крихтах збирав свою "таємницю" в карпатських селах. Пас корів місцевим цілителям, білив їм хати, аби лиш побачити, як вони працюють.
— Перед тим сам рік лежав нерухомий, — пояснив. — Але один якутський цілитель поставив мене на ноги.
Я слухаю і жую шинку.
— Раніше я м"ясником був! — несподівано хвалиться Мацкевич. — Телячу тушку розбирав за кілька хвилин. Навіть був переможцем на всесоюзних змаганнях. А ковбаси мене вчив робити знаменитий австрійський м"ясник Мирослав Коваль. Йому було 65. Подейкували, що в Освенцімі працював. Пам"ятаю, як він, розмішуючи фарш, загубив золоту обручку. Каже: "Павле, якщо я роблю погану ковбасу, то не принесуть мої клієнти обручки". І що ви гадаєте? Принесли наступного ж дня!
Чекаю, щоб короп до мене звик, а тоді починаю його гладити
Ще як у м"ясному цеху працював, звернув увагу: тягнеш за жилу біля шийних хребців ліворуч — а рухається праве заднє копито, — вів далі пан Павло. — Або як відрубаєш "атланта", копита відразу ж обвисають.
Мацкевич пригостив мене рибою. А сам потягся до шафи й дістав луску, розміром з п"ятак.
— Люблю відпочивати біля води, — пояснив. — Як стемніє, гості біля вогнища сідають, а я надягаю гідрокостюм і на годинку — під воду. Пливеш з ліхтариком, аж тут на тебе випливають фосфорні очі метрового коропа. Чекаю, щоб звик, а тоді підпливаю збоку й починаю його гладити. А він, наче кицька, животика підставляє. Коли кажуть, що жінка холодна, наче риба, пояснюю: всіляка істота ласку любить, — сміється.
— Не кожна підводна рушниця візьме таку рибину, — пояснив він й повернув луску на місце. — Маю гідравлічну, на 800 атмосфер. Але потрібно цілитися в зябра або ззаду навскоси, щоб стріла під луску зайшла...
Ми вийшли з клініки після 9-ї вечора. Мацкевич провів мене до маршрутки, а сам подався на вокзал. Завтра на нього чекатимуть пацієнти вже у Львові.
2 
1
Коментарі