"Ніколи не думала, що на старості літ стану моделлю", — сміється киянка 74-річна Тетяна Жульпа.
Торік вона вступила до "Університету третього віку". Під час навчання подруга Віра Каштан, 57 років, запропонувала їй вийти на подіум під час презентації колекції одягу для літніх людей.
Тетяна Пимонівна сідає на лавку в столичному парку Нивки. Має біляве кучеряве волосся, манікюр.
— Спочатку відмовилася. Віра тиждень умовляла. Спершу набирала у свою групу повних жінок. Коли вони вийшли на подіум, зрозуміла, що моделі виглядають не ефектно, бо були схожі на колобків — маленькі й кругленькі. Чемно сказала, щоб більше не приходили. Тепер має вимоги до моделей — високий зріст, рівна осанка, приваблива зовнішність і комунікабельність. Розмір — не більше ніж 54.
На першому показі працювали 10 моделей.
— Ми показували колекцію із ситцю та бавовни у стилі ретро. Віра шила для всіх окремо, бо різні розміри. На репетиціях вчила нас правильно ходити, посилати глядачам повітряні поцілунки. Не сподівалася, що перший раз на подіумі почуватимуся так легко і невимушено. Здавалося, ніби все життя отак ходила. Взували лише туфлі на високих підборах або на танкетці. У такому віці на них важко ходити. Добре, хоч недовго. Пройшовся і зразу перевзувся. Після першого виходу глядачі довго нам аплодували і кликали на біс.
Тетяна Пимонівна брала участь у чотирьох дефіле. Найбільше запам"ятався показ шотландської колекції.
— Тоді Віра випустила на сцену свого чоловіка у клітчастій спідниці. На ноги одягла смугасті гольфи. Весь зал реготав. Жінкам короткі спідниці не шила — лише за коліно. В нас вже ноги такі, що їх соромно показувати.
Хвалиться, що раніше обшивала себе сама.
На вокзалі попросив у неї моєї руки
— Усе було скромненько і со вкусом. Зовсім не схоже на те, що теперішня молодь одягає. Аж плюватися хочеться, коли бачу виставлений на показ голий живіт.
Дітей киянка не має. Чоловік Володимир помер шість років тому.
— Якось маршруткою поїхала на базар. Поставила ногу на останню сходинку. Не встигла вийти, як водій зачинив двері і поїхав. На ходу впала і зламала тазостегновий суглоб. Водій зупинився. Разом з іншими пасажирами посадив мене на лавці, викликав "швидку", а сам поїхав. Через тиждень після цієї пригоди чоловік помер — не витримало серце. Племінниця написала скаргу. У депо відповіли, що мають свідків, які підтвердять, що я впала сама. Тому в міліцію не зверталися.
Витирає сльози.
— Таких людей, як мій Володя, більше на світі немає. Ми з ним разом прожили 48 років. Як закінчила технікум, мене направили працювати у Бєлгород. На травневі свята приїхала до Києва провідати маму і сестру. Пішли із сестрою та моєю подругою Ніною на Петровську алею. Дорогою познайомилися із трьома хлопцями. Володя одразу підійшов до мене. З тією миті ми все життя були разом. За два дні мала повертатися у Бєлгород. Володя пішов проводжати мене на вокзал, там познайомився з моєю мамою. На вокзалі попросив у неї моєї руки. Через рік я повернулася до Києва і ми одружилися. Дітей у нас не було, бо я мала проблеми зі здоров"ям. Володя розумів це і дуже мене беріг.
В "Університеті третього віку" Тетяна Пимонівна танцює.
— Мене знайомі часто запитують: "Як ти після такої травми танцювати можеш?" Мені ж всі кістки повикидали і поставили металеві. Я й сама не знаю, як воно у мене виходить.
1 
1
Коментарі