З 42-річним Русланом Куцом ми познайомилися на Майдані у вівторок — на святкуванні першої річниці помаранчевої революції. Він мерз на розі Хрещатика й вул. Городецького — там, де минулого року стояв його намет.
Був у джинсах, куртці, чорній шапочці й з рюкзаком.
Перша професія Руслана — інженер-геофізик. Працює у воєнізованому рятувальному загоні МНС. Був у Греції, після авіакатастрофи під Салоніками.
— То жах, — пригадує. — Частини тіл висіли на деревах. Жодного цілого трупа.
В Угорщині рятував людей від повені, в Туреччині — від наслідків землетрусу. Був на рятувальних роботах в Індії та Ірані. А тиждень тому повернувся з Пакистану.
— Кожна країна має свої "прєлєсті", — жартує він. — В Індії у лютому спека неймовірна. Ми жили в пустелі, де скорпіони у кишені — звичайна річ. Я там навіть пологи приймав!
Після першого туру президентських виборів Руслана Куца викликали до Центрвиборчкому — для спецоперації. Удвох із товаришем, Євгеном Кисліциним, у разі надзвичайних подій мали евакуювати тодішнього голову ЦВК Сергія Ківалова, 51 рік.
— Батарею в залі засідань обмотали мотузкою, закріпили й приховали, щоб не було помітно, — пригадує він. — По тій вірьовці мали спустити Ківалова вниз. Приготували для нього рятувальний жилет.
По тій вірьовці мали спустити Ківалова вниз
Руслан вийшов покурити і на сходах, між поверхами, крізь зачинені двері почув голос Ківалова. І слова: "Чому в Дніпропетровській області не вистачає голосів за Януковича? Треба щось робити!"
Тоді він і рушив на Майдан. Прихопив із собою намет. Знайшов коменданта. Русланові виділили місце у головному — "нульовому" — секторі. Жив у наметі з другом, теж рятувальником, 32-річним Павлом Апаєвим.
— Не все складалося ідеально. В містечку було багато "лівих" людей, — зізнається Руслан. — З наметів інколи зникали мобілки. Злодіїв викривали й виганяли геть.
Показує перепустку. На звороті — напис: "Допуск 0. Лучшему!!!" та підпис коменданта.
— Після революції два тижні ходив на Майдан, за звичкою, — зітхає.
З наметів інколи зникали мобілки. Злодіїв викривали й виганяли геть
Тепер головним захопленням Руслана є спелеологія. Він любить мандрувати підземними дренажними тунелями під Києвом. На Хмельниччині має "домашню" печеру, "Атлантиду", — маленьку, завдовжки 3 км, затишну й дуже гарну. Каже, що навіть трохи у ній жив.
На життя заробляє промисловим альпінізмом — миє, наприклад, вікна у висотних будинках. 40-річна дружина Світлана та діти вже звикли, що він — екстремал.
— Одружувався я в лютому, а вже в березні поїхав у експедицію до Абхазії, не попередивши дружину, — винувато посміхається Руслан. — То був єдиний раз, коли Світлана подумала про розлучення. Та мені пощастило, — додає, — привезли мене з такою тяжкою ангіною, що вона мені все пробачила.
1 
1
Коментарі