— Мені не треба ніяких подачок. Дайте лише можливість працювати, не забирайте останнього, — говорить 55-річна Тетяна Шерстюк із Чернігова. — Так ні ж, банк внаглу обдирає і лишає бомжами.
Тетяна Михайлівна — удова. Тепер на пенсії. Живе з 80-річною матір'ю і 34-річним сином у двокімнатній квартирі на 44 "квадрати" на вул. Доценка, 13.
— Денис має освіту технолога, — розповідає. — Раніше ремонтував відеоапаратуру, заробляв тисячу гривень. Куди не кинеться — скрізь працює як раб і получає копійки. А хочеться і сім'ю завести.
2007 року він вирішив відкрити магазини "Все по 3 гривні". Зареєструвався підприємцем, орендував два приміщення — у райцентрах Бахмач Чернігівської області й Конотоп Сумської. На розвиток бізнесу треба були гроші.
— Тоді я переписала на нього квартиру і він узяв 25 тисяч доларів у "ВАБ банку", — каже Тетяна Шерстюк. — Під 14 відсотків річних на 10 років, заставили квартиру. Закупили товару, стали торгувати. Крутилися. Важко, але вистачало на життя.
Згодом Шерстюки закрили магазин у Бахмачі — торгувати стало нерентабельно. Із прибутків іншої крамниці платили відсотки і тіло кредиту. Виплатили $4 тис., залишилося ще $28 тис.
— Та вліпила ця криза, — продовжує Тетяна Михайлівна. — Курс долара зріс, банк додатково підняв відсоток до 17. А заробітки впали. Віддавати стільки, як хотів банк, ми не могли. Відносили всі свої гроші, заощадження, пенсії — не хватало. Тишком від нас банк подав до суду і забрав квартиру. Нас на засідання не викликали. Тепер вигонять.
Шерстюки просили переглянути умови кредитування, однак керівники банку з нею не зустрілися.
— Ми віддамо все, що можемо. Маємо змогу платити по 3 тисячі гривень щомісяця. Але не скручуйте руки, дайте працювати.
Жінка писали листи до керівників банку, президентові.
— Підемо з мамою під адміністрацію президента, будемо голодувати і мерзнути. Може, тоді нас побачать.
2 
1
Коментарі