Повний автобус надії

17 жовтня минає 20-та річниця закінчення студентської "Революції на граніті" у Києві. На початку 1990-х я сам був студентом. Подумки підтримував колег, але їхати до столиці ми з друзями не наважувались. Ділюся спогадами тих років із земляком Миколою. Разом у п'ятницю їдемо стоячи в маршрутці з Черкас до райцентру Кам'янка. Усі сидячі місця зайняті студентами.

- Да, смутні тоді часи були, а студенти не побоялись підняться на протести, - каже Микола. - У всіх країнах студенти - найпрогресивніша соціальна група. Ось повен автобус нашої надії. Їх уже так не нагнеш, як у старі часи. Потихеньку рух опору назріває. Одна Табачника не побоялася ляпнуть по обличчю, інші під Кабміном голодують. Є ще надія.

Хто в навушниках слухає музику, хто дрімає

На зупинці в одному із сіл до салону заходить жінка років за 60, за руку тримає дівчинку, ймовірно онучку. За кілька кілометрів дитина просто таки на ногах починає засинати. Жінка бере її на руки. Однією тримає, іншою вхопилася міцно за поручень, бо на розбитій дорозі автобус кидає з боку в бік. За якийсь час її чоло вкривається потом, починає тяжко дихати. Студенти - хто в навушниках слухає музику, хто дрімає. Лише за півгодини чути дівочий голос:

- Жіночко, ідіть сідайте. Чого ж ви мовчите? Я за спинами й не бачила вас із дитиною.

- А я вже думав, що так ніхто й не вступить місце, - сміється Микола. - Значить є ще надія.

- На Бога, - додаю, - бо та єдина чемна дівчина, Мирослава, баптистка. А віряни, як правило, революцій не роблять.

Зараз Ви читаєте новину «Повний автобус надії». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua