Відставка Любомира Гузара – завбачливий вчинок відповідальної людини

Спочатку засмутився, коли дізнався про відставку Предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара. Хоч і розумів, що Блаженнійший нікуди не дівається і далі залишатиметься з нами, однак сум'яття брало гору. Чи можна буде знайти рівноцінну заміну людині, яка стала духовним лідером та взірцем розсудливості і життєвої мудрості не лише для своєї пастви? Розради у його словах шукають і віруючі інших церков. Погляньте бодай на географію, впливовість та різноплановість видань, для яких за честь взяти інтерв'ю у Любомира Гузара.

Трохи проаналізувавши повідомлення про відставку, дійшов висновку, що цей вчинок є свідченням високої соціальної відповідальності Предстоятеля УГКЦ. Не вірю у те, що стан здоров'я став визначальним у проханні про відставку. Посада не зобов'язує Предстоятеля щоденно здавати спортивні нормативи.

Швидше за все, Глава церкви бажає, щоб наступника обирали ще за його життя. Присутність Блажейннішого безумовно втихомирить бажаючих поборотися за посаду. Буде нівельовано навіть гіпотетичні суперечки щодо спадкоємності. Мабуть, Любомир Гузар наважився на цей крок з однією метою: зберегти авторитет церкви у такий духовно та політично складний для України час. А можливо він просто передбачає, що в осяжному майбутньому державу чекають стрімкі повороти і зміни. У такий період громада як ніколи потребуватиме підтримку Церкви. Вимушена зміна лідера УГКЦ в такий час була б абсолютно недоречною.

Впевнений, саме ці міркування мотивували відставку Блаженнійшого Любомира Гузара. Ось в цьому і проявляється відповідальність зрілої людини перед прийдешніми поколіннями. Чи не поганий приклад, як треба вміти пожертвувати власним заради суспільного, як треба вміти завбачливо піти?