Непотрібні гроші
О десятій вечора сорокарічний худорлявий чоловічок простягає водієві маршрутки п'ять гривень. Купюра розірвана до половини. Водій нервово вертає назад.
- Що це ви мені підсунули? Мені такі не треба. Давайте другі!
Дядько ніяковіє, опускає голову. Кілька секунд мне гроші в руках та мовчки виходить із салону.
Повна маршрутка людей. Я заглядаю у вікно — дядько зіщулившись пішов до іншої маршрутки. Може, там приймуть порвані гроші.
Стає дуже соромно до сліз. Чого було не заплатити за нього? Лише три гривні. Сьогодні це вже не гроші, за них можна купити хіба-що шкідливого пиріжка на олії.
Пригадую, як сама була в схожій ситуації, але мені допомогли. Не промовчали збайдужіло. Це було на другому курсі я їхала від мами в гуртожиток з повною сумкою харчів. "Ікарус" був вщент переповнений. Більшість пасажирів були такі ж студенти, як я. Мені випало лише стояче місце. Сумку я поставила на підлогу, а маленьку жіночу повісила на спинку сидіння. Заїхали в місто. Студенти почали швидко виходити, штовхаючи один одного. Я ледве витягнула із автобуса свою важку сумку. Перейшла дорогу до тролейбусної зупинки. Захотіла дістати гроші. І тут мене пробило струмом: а сумочку із мобільним, грошима, паспортом, студентським, карточкою на стипендію, косметикою та ключами я забула у автобусі! А він вже поїхав на автостанцію. Навіть грошей на проїзд немає. Що робити? В стресі кинулася жебрати в першого перехожого.
- Будь ласка, ви не могли б мені допомогти? - звернулася я до молодого юнака в чорному класичному плащі та блискучих туфлях.
- Чим саме?
- Розумієте... Я сумку забула в автобусі. А він вже поїхав. Туди, - червонію.
- То вам треба гроші на маршрутку? - перебив мене хлопець та швидко дістав дві гривні. - З усяким може трапитися.
Автобус я наздогнала на вокзалі. Сумку ввічливо віддав водій. Ні копійки звідти не пропало.
Але життя з першого разу не навчило.
Поліна РОМАНОВА
