Що відбувається у Грузії - враження очевидця

Сьогодні був на тбіліській вулиці Костава, неподалік Картвельського громадського телебачення. Там "мітинґує" грузинська опозиція. Стоять осіб двадцятеро, не більше. І те, охороняють вантажівку, пристосовану під "революційну" сцену. Позаду два поліцейські авта, які охороняють уже цих двадцятьох осіб. Якщо це революція, то я китайський імператор. На сцені трьома кольорами виписано "Leave peacefully" ("Піди мирно"). Це до президента. Один з картвельських каналів забезпечує чи не цілодобову трансляцію наживо цього заходу. Але, чомусь, без звуку. Його вмикають лише тоді, коли опозиціонери починають виступати.

Мої друзі з України навперейми питають мене, що за революція така тут відбувається. Ось першим абзацем я й обмальовую ситуацію. Кажуть, українські канали, вслід за російськими, вже зробили з цього бозна-яке шоу, з побиттями, арештами, тисячами й десятками тисяч прихильників Бурджанадзе… Шкода розчаровувати. Більш-менш масштабна акція (до п'яти тисяч) відбулась лише 21-го, перед Тбіліською міськрадою. Кричали "Міша, цаді!" ("Мішо, геть!"), як і два роки тому. Потім пішли до телебачення, але там залишилась лише купка людей. Яка сидить там і досі. П'є і періодично б'є пики одне одному. От і все.

Що буде, коли "Міша цава", не кажуть. Усі питання щодо цього, називають провокаціями. Лише водно кричать, що диктатура і немає демократії.

От і мої друзі закидали питаннями – так є у Грузії демократія, чи ні? Саакашвілі каже, що є. Бурджанадзе каже, що ні. Багато-хто вагається, як усе це назвати.

Я не картвел, тож глибинної суті тутешньої демократії не вловлю. Але є дві сторони медалі. І їх треба вміти поєднати, немов кіноокуляри.

Перша. У Грузії всього два опозиційні телеканали. І транслюють їх здебільшого у Тбілісі. Був я на одному з них, якраз знімали дебати. Вкрай бідна студія, все обірване і ледь-ледь животіє. Але навіть його збираються закрити. Позбавити ліцензії. Хоча провінція їх не дістає взагалі. Решта каналів – урядові. Їх багато, але всі твердять те саме. Враження, що дивишся радянські, пардон, російські новини. Наша славна непереможна, проґресуюча і передова країна і – дика азіатчина. Дві системи, і мирного співіснування не виходить, мовляв. До речі, у Картвелії я за три місяці частіше чув про Росію, ніж в Україні – за два роки. Присягаюсь.

Але є й другий бік. Ось місяць тому у парламенті був звіт картвельського уряду, "великого дитсадка", як його називає опозиція. Натякає на вік міністрів. Багатьом з тих не виповнилось і тридцяти. Кожен міністр має півдня звіту, який знімає телебачення, і мусить відповідати на будь-які питання. Триває все це тиждень. Так от, опозиції не сподобались цифри кількох міністрів. Їх перевірили і звинуватили уряд у брехні. Опозиції у грузинському парламенті – 14 осіб зі 150-ти! У понеділок до зали прийшов прем'єр-міністр і повторно звітував по кожній цифрі, відповідаючи опозиції на кожне питання. На вимогу чотирнадцяти депутатів! Уявляєте таке у Верховній Раді? Азаров звітує за помилки Єжеля або Табачника, вибачається, пояснює… Так отож!

Тож демократії слова – мало. Але демократії дії – вистачає. Я б так сказав.