Нещасний "j" або дещо про мову

Пригадую, як у дитинстві друзі приносили мені болгарські дитячі книжки. Їхній шрифт тоді мене дуже дивував, хоч я швидко до нього звик і дуже полюбив. Написання літер, теж кириличних, у болгарів суттєво відрізняється від наших. Офіційна ґарнітура там інакша, отже, наприклад "т", "д", "к" або "и" пишуться зовсім інакше. Досі люблю болгарську "в", припідняту над рядком, дуже незвичну. Новий шрифт болгарам розробляли у 50-ті роки, в часи хрущовської відлиги і відтоді він там міцно прижився. 
Те саме з сербською кирилицею. Десь із півтора роки тому, їдучи по Чорногорії в одному автобусі з білорусами, чув нарікання: "Ну, подивіться на їхні вказівники — яка жахлива ця "б"!" Серби пишуть інакше і "б", і "т", і "п", і ще цілу низку літер. 
В Україні такий експеримент почали тоді-таки, наприкінці п'ятдесятих. Була створена дуже ориґінальна ґарнітура Хоменка, з "високими" "к" та "ж" та цілою низкою відмінних знаків. Нею навіть почали друкувати книжки. Проте, наступна, вже брежнєвська, доба швидко згорнула ці напрацювання. На диво, навіть після відновлення незалежности України ніхто не цікавиться поверненням "хоменківки". І дуже шкода. Адже нинішній шрифт — це "ґражданка" Петра І, тут ніби й нічого додати... Болгари і серби, на диво, розуміють це краще від нас. Тож кирилиця кирилиці...


Зрештою, якщо проблему ґарнітури розв'язати доволі легко, то проблема самих літер — значно серйозніша, бо невирішувана. Ніхто її вже ніколи не змінить. Українська абетка у коґнітивному плані надзвичайно непослідовна, хоч ми й її дуже хвалимо. В українській ми пишемо "і" довге та "й" коротке зовсім різними знаками, що не пов'язані між собою. Якщо в російській "и" та "й" виглядають логічно, то в українській, виходить "й" — це скорочена форма від "и", а не "і"? Ще Драгоманов пропонував замінити "й" на набагато логічнішу під цим кутом зору "j". Проте, врешті-решт, від цього відмовились, обравши невдалий варіант. Проте "j" досі можна побачити на банкноті у 20 гривень, адже Франко писав саме "драгоманівкою". Також пропонувалося запровадити "s" для "дз" та "z" для "дж", що теж послідовно, адже у тому-таки "надзвичайно" — це різні звуки, а, наприклад, у слові "дзвін" — один. Тож би й писали "sвін". Але ні, "ніззя"...