Спочатку тільки хліб їдять, бо більше нічого не знали
О 13 год у вихованців Вінницького комунального притулку "Добро" - обід. Сьогодні в меню борщ, тушкована капуста з рисом, сік та зубчик часнику для профілактики грипу. По закінченю діти просяться у вихователів на кілька хвилин на вулицю. Малі дівчата біжать до гойдалок, старші з хлопцями до настільного хокею, решта - на футбольне поле.
З однолітком біля футбольних воріт грається семирічний Сашко.
- Хлопчика доставили із страшними ранами по тілу. Аж до м'яса, - розповідає керівник притулку Ніна Лашина. - Це його так мати била пряжкою від солдатського ременю. Хотіла, щоб син спав 3-4 рази на день.
Кожен з 33 вихованців притулку, або сирота, або його батьків позбавили батьківських прав, або відібраний з неблагополучної сім'ї, або такої, яка втратила житло.
Запитую у десятирічної Юлі, у якої мати позбавили батьківських прав, чи не хоче повертатися додому.
- Не-е-е, - відмахується вона, надгризає яблуко та тягнеться до мого фотоапарата спробувати зробити кадр. За нею вишукується черга дітлахів. Фотографують один одного. Висока чорнява дівчинка намагається позувати, як професійна модель.
- Ви б бачили очі дітей, коли вони до нас тільки поступають. То не діти — вовченята, - каже тихенько Лашина. - Погано сплять. Є такі, що не вміють тримати ложку в руках. Виловлюють тільки картошку з супу чи борщу, а решту просто випивають з тарілки. Деякі спочатку тільки хліб їдять, бо більше нічого не знали. Сяде мале, хліб, хліб, хліб, а потім ще кусок з собою ховає. Ми їх тут по п'ять разів на день годуємо. І перед сном чай з печивом видаємо.
З Ніною Ріхардівною йдемо до її кабінету. Директриса пригадує за 14-річного Сашка. Того нещодавно їй довелося повторно переводити до дитячого психологічно-реабілітаційного центру у Жмеринці.
- Від нього мати відмовилася ще при народженні, - розповідає. - Їй сказали, що син не виживе. А він вижив. Про це дізнався батько, якого тоді посадили на 15 років за вбивство. Випустили на рік раніше за добру поведінку. От він вирішив сина собі забрати. Чоловік роботи не мав, знайшов собі нову жінку. Син став непотрібний. Хлопчина збирав металолом, на ці гроші й жив. Не навчався. Служба у справах дітей його привезла до нас. Влітку мусили перевести у Жмеринку. Бо у притулку діти можуть знаходитися три місяці. Саша звідти втік, і пішов до нашого притулку. Уявіть, дороги не знає, грошей на квиток не має. Дійшов до села Демидівка Жмеринського району, каже одному чоловіку: "Я вам допоможу по господарству, а ви мені за це білет до Вінниці купіть". Чоловік нагодував, привіз у місто. Довіз до залізничного вокзалу. Саша у когось попросив мобільний, до нашої няньки подзвонив спитати, як прийти до притулку. Звідти - пішки. Написав заяву, що хоче бути тут. Але час знову закінчився. Повернули до Жмеринки, він же там рахується.
До притулку також повторно приїхав 14-річний Нікіта.
Вже не один, з сестрою молодшою 10-річною Маринкою. Посадив її на велосипед і до нас, - продовжує Лашина. - Їхня мати знайшла собі чоловіка. Народила йому дітей. Чужих вітчим принижував, заставляв тяжко робити. Ті не витримали. Знайшли хороший дитячий будинок сімейного типу. Хлопчик вже навчається в училищі. От два тижні тому 16-річна дівчинка прийшла написала заяву. Втекла з дому, бо її принижували та знущалися глухонімі батьки.
Притулку "Добро" у грудні виповнилося 14 років. Він розрахований на 40 дітей віком від 3 до 18 років. Для школярів вчителі з сусідньої школи №19 проводять уроки.
У нас є проблеми з постільною білизни. Не вистачає 40 комплектів, - зітхає Лашина. - Багато дітей поступають з енурезом. Будемо всім вдячні, якщо пожертвують, навіть беушну. Бажано, не різнокольорову. Бо така линяє. Не вистачає побутової хімії та треба чотири унітази.
Притулок знаходиться в мікрорайоні Старе місто по вул. 1905 року. За три роки, коли "Добром" керує Ніна Лашина, там побувало понад півтисячі дітей.
