Чи є кому спитати?
Незабаром прийде Новий рік. Поступово і якось непомітно змінюються варіанти святкування. В дитинстві для мене було найбільшим задоволенням спостерігати за рухом іграшкових звірят по обидві сторони ялинки. Цю композицію робили в Будинку Культури завода імені Фрунзе в Сумах. Мені не цікаво було ходити в хороводах, читати вірші. В черзі за подарунком була в хвості. Я стояла біля казкових звірів і вигадувала різні іісторії про них. Заплющую очі і бачу фантастичних героїв, які рухаються і начебто всміхаються саме мені. Дивлячись на сучасних казкових персонажів біля ялинки, чомусь виникає нестерпне бажання відвезти онука на ялинку свого дитинства. А як святкували мої бабабусі і дідусі? На жаль, цього вже ніколи не дізнаюся. Ніколи не спадало на думку їх про це розпитати. Тепер вже нікому розповісти. Вулицею їде старенька. Це ціла епоха, цілий шмат історії. Але чи є поруч з нею хтось, кому цікаво, як вона святкувала Новий рік в дитинстві?
