День у Мілані
Якщо недільним ранком хочете поснідати у одній з міланських піццерій, покваптеся. Вони, піццерії, працюють, здебільшого до обіду, а про книжкові магазини і говорити не доводиться — зачинені.
Місце для ранкового прийняття їжі ми знайшли неподалік станції метро "Кадорна" на площі, де класно візуалізовано голку з ниткою.
Природньо, що місцеві мешканці говорили про вечірнє дербі — навіть бабусі знали, хто гратиме сьогодні на "Сан-Сіро". Як та, що спинила мене, коли ми йшли уже по віа Палермо у пошуках ресторанчику, який би запропонував нам морські страви.
Я у червоно-чорній фанатській "розі", і навіть бабуся знає, яка команда асоціюється з цими кольорами. Вона трохи підігрує мені, кажучи, що також підтримуватиме "Мілан", а я жартівливо запитую про симпатії її лабрадора, якого господарка вивела на прогулянку.
Ресторанчик на віа Палермо, це приблизно, два квартали від площі Дуомо, затишний, але максимально заповнений людьми. Нас просять зачекати хвилин десять, поки звільниться столик, але ж поруч вільна барна стійка, чому б її не зайняти? А якщо уже зайняв, то як втриматися від спокуси скуштувати місцевих спагетті, креветок, та піцці з тунцем?
Не подумайте, що замовив це я собі сам — було нас п'ятеро. А порції тут такі, що зі столу піднімаєшся, похитуючись, і зовсім не від алкоголю. Тим більше, що таке пляшка вина на чотирьох (у день дербі дав слово собі не пити до закінчення матчу), яку тобі відкоркували і люб'язно попросили продегустувати. Мовляв, не сподобається — без проблем, запропонуємо іншу. На великому екрані транслюють матч "Лаціо" — "Аталанта" і з подивом констатую, що нас він цікавить набагато більше, ніж місцевих: я ж гадав, що під час кальчо італійців від екрану не відірвати.
На Дуомо переважають уболівальники "Мілана". Це зрозуміло: "господарі" матчу — клуб Сільвіо Берлусконі, "інтеристи" трапляються набагато рідше, але серед них є симпатичні дівчатка, оточені прихильниками... "Мілана". Якийсь дядечко стоїть із ввімкненим радіоприймачем і слухає прямий репортаж з Турина, де "Ювентус" ніяк не може упоратися з "Кальярі". Це приносить мені задоволення, не буду кривити душею, хоча після обіду на віа Палермо нас перестрів "ювентіні" і щиро побажав удачі в "дербі", пояснивши це своєю ненавистю до "Інтера". Ну і про це ми чувані: я навіть великодушно готовий віддати йому "скудетто" за умови перемоги "Мілана" у Лізі чемпіонів — а раптом "Барса" з "Реалом" перегризуться, і тут ми...
На матч ми вирушаємо майже за чотири години до його початку. На метро, звичайно: тут воно дивує маленькими відстанями між станціями, не більше 500 метрів. "Міланісти" їдуть згуртовано, але поводять себе порівняно тихо, це тобі не "Динамо з Днепра" у Києві під час матчів лідера чемпіонату України. Італійці кидають погляди у наш бік і вочевидь думають: чому ці люди у червоно-чорній атрибутиці так голосно розмовляють незнайомою мовою з вкрапленнями окремих прізвищ?
Нам не треба запитувати шлях до стадіону: кожен поважаючий себе фанат навіть з України знає, що "Сан-Сіро" розташований поблизу станції метро "Лотто". Ну як поблизу — йти приблизно вдвічі довше, ніж від станції метро "Майдан Незалежності" до стадіону Лобановського.
Чесно кажучи, не дуже хочеться писати про матч і зовсім не тому, що антураж на "Сан-Сіро" треба було бачити і словами це не передати. Я не думаю, що треба так вже оплескувати "Інтеру" за обраний план на гру, з маловивченим виходом в атаку, а от інтерівська Курва Норд справила сильне враження, інколи перегукуючи наших — так мені здалося з прес-ложі.
Найбільша проблема наступного дня — виліт. Призначений він був на ранок — величезний аеропорт Мальпенса нагадував мурашник, де гордовито ходили люди у атрибутиці "Інтера", а у теленовинах демонстрували гол Міліто. Купа російських туристів, які скористалися січневими розпродажами: сам бачив ціни на Дуомо: куртку, яка коштувала 330 євро, можна було придбати за 97.
На митному контролі довелося вистояти чергу у чотири ряди, перш ніж його пройти. Деяких змусили роззуватися, я проскочив і без цього, але настрій уже був зіпсований. На міланський Duty Free часу бракувало, і довелося частувати колег по прильоту не італійським вином, а чеським пивом. Все одно рейс на Прагу спізнився, на транзит не встиг, переєстрував квиток і пішов смакувати місцевий "Плзень", заспокоюючи душу після невдалого результату.
