Шапка для гопника

Витягаю із шафи свій найтепліший светр. Я його одягав усього кілька разів, а останні 3 роки не носив. Тепер морози змушують одягатися тепліше.

- Макс теж витягнув свій старий светр, - каже дочка про свого чоловіка.

- А шапку я так і не знайшов, - озивається зять. - На вулиці мінус 15. Труба моїй голові. Підхоплю менінгіт — усміхатимуся до кінця життя.

У нього два картузи, але він увесь грудень і січень ходив без головного убору.

- Мене охорона на роботу не пустить в такому уборі, - каже. - Подумають, що якийсь гопник.

- Та вони самі у таких ходять, - переконує дочка. Але він іде на роботу простоволосим. Усе ж наступного дня одягає картуза.

- Вже від морозу голова починає тріщати, - пояснює. - Треба хоч чимось її прикривати.

У кінці робочого дня наш системний інженер просить не вимикати на ніч комп'ютери. Мовляв, так хоч трохи збережемо температуру в приміщенні. За день воно прогрівається від 13 до 18-19 градусів. Сидимо у куртках і пальтах, гріємося біля батарей та "дувчиків".

- У картузі краще. Але вуха мерзнуть — просто жах! - жаліється увечері зять. - Я подумав, що вони відвалилися. Аж обернувся, чи не лежать десь на снігу.

- А скільки сьогодні за бортом? - запитую вранці.

Максим дивиться у свій мобільник.

- Ого! - скрикує. - Мінус 26. Треба зі старої ковдри чалму зробити.

По дорозі на зупинку помічаю у людей на віях і вусах іній. Прикриваю коміром вуха, бо картуз не рятує. Думав переходити в ньому зиму, але не вдається.

У кінці робочого дня поїхав на Житній ринок і купив собі лижну шапочку з подвійною в'язкою. Відразу вдягнув. Тепер вуха точно не відваляться, думаю.

За кілька днів морози досягли максимуму. Зять усе-таки купив у підземному переході біля метро шапочку, тільки з однією в'язкою і без відворотів, як у мене. Вона виявилася замалою.

- У них не було на мою велику голову, - каже. - Тепер точно виглядатиму як донецький гопник.