Вчителеві це не личить?
...Вчора мені зателефонувала Аська й розповіла, що у суботу вони святкували чергову річницю випуску з "педилища". Це слово, утворене скороченням від "педагогічне училище", - неологізм самої Аськи.
Моя однокашниця Аська на другому курсі педучилища грішила спекуляцією. Фарцувала, як казали тоді, у 1992-му. У п'ятницю ввечері, після занять, вона сідала на поїзд і прямувала до Москви, де за "неходячі" вже в нас рублі на стихійних ринках у переходах та туалетах скуповувала косметику. У неділю поверталась додому, зранку в понеділок - на заняття. І так двічі на місяць. Помади, лаки для нігтів та підробки французьких парфумів вона розпродувала між одногрупницями та студентками інших курсів - і мала навар. На стипендію майбутньої вчительки молодших класів тоді можна було купити шість перламутрових помад або пляшечку турецької "шанелі №5", запакованої, як годиться, у чорну з білим коробку. Дівчата, попри пуританське виховання в педагогічній кузні кадрів (де ще міцно трималось бюрократичне коріння не творчої індивідуальності, а сірої масовості), імпортну косметику купляли, аж пищали. Дійсно, в Аськи було дешевше, ніж на базарі. До того ж, вона щиро відпускала крам у борг.
Класна керівничка Аськи - Ольга Петрівна (вчителька музики, що крутила баян так вправно, мов коваль гарячу підкову) гендлем своєї підопічної була незадоволена. Коли усні нарікання наставниці на Аську не подіяли, Ольга Петрівна вчинила їй міні-суд - під час однієї з виховних годин. "Майбутньому вчителеві це не личить!" - кричала на спекулянтку класна керівничка, намагаючись до педагогічної тактики додати перцю жіночої заздрості, бо Аська була молода й зелена, а Ольга Петрівна - під сорок п'ять і далеко за центнер у вазі.
***
Вчора мені зателефонувала Аська й розповіла, що у суботу вони святкували чергову річницю випуску з "педилища". З тридцяти випускниць групи у школі праює лише троє. Це слово, утворене скороченням від "педагогічне училище" - неологізм самої Аськи. Створивши його ще дівчиськом, вона, мабуть, уклала у нього всю абсурдність виховної системи того часу, коли базар (себто, ринок) вже прийшов, а радянська свідомість з нав'язливим "все навколо моє, все навколо спільне" демократію ще усіляко відкидала. "Уявляєш, а наша Ольга Петрівна у школі співи викладає, - розповідає Аська про свою колишню класну керівничку. Її образа давно вже перейшла у розділ ностальгії, бо такої смачної фарцовки, як колись, сьогодні вже немає. - ...Десять років назад вона потрапила під скорочення кадрів, от її з педилища й тюхнули..."
А ще Аська розповіла, що Ольга Петрівна стала активним учасником ринкової економіки і непогано трамбує власний капітальчик. На вихідних вона грає джаз у місцевому ресторані, а коли трапиться клієнтура - то хвацько тягає баяна на весіллях та ювілеях. "Хіба вчителю це личить?" - грайливо обурюється Аська і переходить на іншу тему, робочу. Завтра в неї зустріч з інвестором журналу, де вона "редакторує", а ввечері - інтерв'ю з переможцем регіонального конкурсу "Вчитель року". Якась щаслива хімічка з Переяслівщини у 63 роки нарешті здобула лаври перемоги у своїй нелегкій праці, за що й отримала від облво (обласного відділу освіти) почесну грамоту і тиждень відгулів до відпустки. Як і личить справжньому вчителеві, грамоту вона повісить у рамці в кабінеті хімії - на стіні, аби затулити на шпалері пляму від іржавої труби. А тиждень відгулів проведе на картоплі. Бо до першого вересня хоч трісни, а треба викопати город...
