Проти течії

Мороз не перешкоджав учора, 5 січня, поборникам Юрія Луценка на Солом'янській площі столиці досхочу тупотіти ногами, бити в барабани, і скандувати про свободу, тиранію, розмахувати прапорами, демонструвати і для працівників Апеляційного суду м. Києва, і для суцільного потоку авто, що проносився мимо, свої нарочиті гасла. Виднілося чимало державних прапорів, народної самооборони, УНСО. Були й символи Народного руху України.
 
- А чому ж не видно "Свободи"? – почувся чоловічий голос поруч зі мною у натовпі. – Хіба ж не розуміють, що їм нині потрібно бути тут?
 
- Чекають, поки пов'яжуть "народну самооборону", за тим євреїв, комуністів. Як у тому анекдоті, знаєте. Аж поки не дійде черга до них самих. Отоді вже завищать, -  квапливо прокричав на фальцеті, аж наче, здалося, плаксивим голосом чоловік.
 
- Ти ж скажи, які все таки сволочні соціалісти, - відповідав йому розважливий бас звідкілясь із боку. – Найбільше піднесення їхнього авторитету було тоді, коли на перших ролях у СПУ був Луценко. Мороз без нього не ступав і кроку. Юра запалював, організовував. Був двигуном. Із чаркою, анекдотом… Люди любили його і йшли за ним. А став міністром, вийшов із партії, все в ній тут же перевернулося догори дриґом…  Перегризлися за його місце, і потопили партію…
 
- Я бы хотела здесь увидеть Ющенко, - обізвалася жіночка, закутана в оренбурзький пуховий платок.
 
- Еге ж, на Йордань в ополонці зможете побачити. Він нас усіх оптом здав донецьким, напакував валізи і чекає на виліт до малої батьківщини своєї  Катерини Чумаченко. Ющенко першопричина всіх наших нинішніх бід. І Юриного горя також… - Ці слова говорив молодий чоловік, з оперезаною жовто-блакитною стрічкою на голові. На ній було червоним написано: "Свободу Луценку!"
 
Близько одинадцятої (на цю годину призначено засідання) під ворітьми суду з'явилася в оточені своїх незмінних ревнителів Юлія Тимошенко. Барабанщики ударили дрібну дріб.  Народ загукав традиційне: "Юля! Юля! Юля!"
 
Але поки привезли самого бранця довелося ще померзнути-почекати. Об 11.15 на появу воронка не було й натяку.
 
Пресу запускали безперешкодно.  На пропускному пункті я записався 137-им. Міліціонери якось аж співчутливо попереджали, що швидше за все потрапити до судової зали мені, напевне, не вдасться, позаяк журналістів провели туди вже - "просто хмару".
 
На п'ятому поверсі, під залою №502, і справді утворився такий натовп із знімальної та пишучої братії, що годі й продертися крізь його. Десятки телевізійних камер, націлених на ті двері, звідки мають вивести полоненого. Тут же із півсотні операторів фотозйомки з довжелезними, грузькими об'єктивами. Ще група учасників процесу, родичі, Ю Тимошенко із своїм оточенням. Група народних депутатів України.
 
І все це підперезано щільним – плече в плече, міліцейським кільцем.
 
У тісному й напівтемному коридорі не дихнути.
 
Уже й двадцять  хвилин по дванадцятій. І 25-ть.
 
І тут ураз спалахнули всі телекамери. "Ведуть, ведуть" - пронеслося по натовпу. Заклацали, автоматними чергами зацокотіли фотокамери.  У темному коридорі стало світло.
 
Пропустили в зал лише учасників процесу. За ними - народних депутатів.
 
Під дверима у щільній ватазі стовпилися із півтори сотні журналістів вітчизняних і зарубіжних засобів масової комунікації. Дехто із кореспондентів уже розповідав своїм слухачам (певне, радисти), що відбувається на судовому процесі. Власне, у коридорі та під дверима, оскільки в зал іще не пропустили нікого
 
Кучерява, блакитноока дівчина, зодягнувши навушники, щось швидко говорила, здається, німецькою.
 
- Що вона каже? - запитую двійко молодих людей, які стоять попереду. Перед цим я примітив, що вони спілкувалися із пишномовною радисткою. Певне ж, її друзі, чи колеги.
 
- Розповідає, що взяла інтерв'ю у народних депутатів. Вони їй сказали, що "орел у клітці, а його вороги на примітці", - відповів один, уважно прислухавшись до слів блакитноокої. - А ще цитує слова українського гімну...
 
- Вона ще сказала, що земля кругла, - повідомив багатозначно інший. – Мовляв, про це, на жаль, забувають у нині правлячій партії…
 
Я подумав про те, що передача, либонь, виходить із філософським ухилом. У доповнення до того, що, як співається в українському гімні "згинуть наші вороженьки, як роса на сонці". Народні депутати від опозиції німецькій журналістці, схоже, зазначили, що поки зійде сонце свободи, вони мають знати вороженьків своїх в обличчя...
 
Пресу тримали надто довго під залою.
 
Судова колегія відмовила у клопотанні сторони захисту про присутність  на процесі преси. Впустили  журналістську братію лише на декілька хвилин під час судової перерви. Аби ж, напевне, зробили знімки із Ю. Луценка в клітці…
 
Юра був мало оптимістичний щодо оскарження постанови Печерського районного суду з приводу арешту . Сказав, що його, фігурально кажучи,  перетворили на ялинку, на котрій розвішують недолугі, кустарні кримінальні справи. Якщо звільнять за одними звинуваченнями з-під варти, тут же, цілком ймовірно, причинять за іншими. Але він і під вартою буде боротися проти тоталітарного режиму.
 
Одначе, схоже, духом не падав і повсякчас намагався жартувати. Подеколи ставлячи колегію судів у незручне становище.
 
А коли судді пішли до дорадчої кімнати, екс-міністра немовби прорвало.
- Я тепер, - сказав, - начебто за вчителя у слідчому ізоляторі. У мене є сусід по камері з Донецька. Під моїм наглядом освоює українську. Проводжу українізацію СІЗО…
- А колядувати ви там не ходити одні до одних.? – якось навіть боязко запитала одна з журналісток.
- Я піду, - серйозно сказав Ю. Луценко. – До Зварича, судді зі Львова…
 
- А як до Вас звертаються працівники СІЗО? - продовжували запитувати журналісти.
 
- Та буває відкривають "годівницю" і кричать: "Авторитети — на вихід", - в чергове спробував пожартувати полонений екс-міністр.
 
Група народних депутатів України, присутніх у судовій залі, звернулася із клопотанням про взяття Ю. Луценка на поруки зі зміною запобіжного заходу – з утримання в СІЗО на підписку про невиїзд.
 
Стало відомо, що Юрій Луценко підтвердив у своєму виступі в суді раніше сказане народним депутатом України Геннадієм Москалем, який заявляв журналістам про те, що екс-міністра побратими пропонували вивезти за кордон, сховати від переслідування владою. Підсудний у судовому процесі заявив, що справді, подібні пропозиції до нього надходили, але він їх відкидав, як неприйнятні. Оскільки, мовляв,  для себе давно вирішив, що ніколи не буде переховуватися, адже ніяких злочинів не вчиняв. Свій арешт розцінює як розправу, як залякування…
 
Слідчий генпрокуратури запропонував заяви Г. Москаля, опубліковані в пресі, приєднати до матеріалів слідства.  Суд відмовив йому у цьому клопотанні.
Але й справді, навіщо це додавати, коли є саме зізнання Ю. Луценка з цього приводу.
 
Як відомо, єдиною причиною для людини, яка знаходиться на підписці про невиїзд, є порушення територіальних меж міста. Ю. Луценка затримали тоді, коли він із власного помешкання вивів на прогулянку свого пса.
 
Так що думайте перед тим, як пробігтися зі своїм четвероногим другом уранці, увечері, оглядайтеся, чи не очікує бува на вас наш бойовий спецназ...