Чорний рот "Великої політики"

Мабуть, лише глухий чи сліпий не чує, не бачить, не розуміє, що пара заїжджих остарбайтерів, які позиціонують себе на двох найпотужніших українських телеканалах у ролі просвітителів, двигунів свободи слова в нашій незалежній державі, насправді є брутальними, огидними підручними душителів демократії і тієї ж таки свободи слова. Хто-хто, а досвідчені вчорашні москвичі, яких позбавили ефіру кремлівські правителі, насправді добре розуміються на тому, як мають вибудовуватись стосунки поміж владою і опозицією, яка роль тут в ідеалі повинна відводитися незалежному телебаченню. Інсценуючи добрих Робін Гудів, навсправжки вони є моральними малютами скуратовими при режимі донецьких, який з усіх сил душить найменші прояви опозиційності у прямому ефірі, котрий влада не може відверто закрити, боячись осуду Європи і світу.
Тому в студіях (там і там), за мовчазної згоди хвалених правдолюбів-ведучих (такі, мабуть, умови контрактів), неодмінно присутні "смотрящіє", котрі користуються, здається, всіма доступними і недоступними модусами погашення інакодумства в студії, окрім хіба-що одягання пов'язок на роти, позаяк це вже був би явний публічний садизм.
Чому ж ті, хто втекли зі своєї країни, де не могли далі виконувати обов'язки телевізійних ведучих, оскільки їм начебто перешкоджала в цьому антидемократична московська влада, перебравшись в Україну тут же стали підсобниками, тривіальними піднощиками патронів у душителів української свободи і вільнодумства із відомого печерського пагорба?
Який мотив цих брутальних діянь? Невже ідейний? Адже білокам'яну вони покинули буцімто з позиційних, ідеологічних причин.
Ви повірите в те, що Савік Шустер, чи Євгеній Кисельов готові постраждати за українську демократію, свободу слова? Чи не правда, смішно, безглуздо звучить?
Тому відповідь на всі питання щодо телевізійного остарбайтерства одна – рушійною силою цього перелицювання є гроші і тільки гроші. І, напевне ж, не малі, оскільки вони мали пересилити в цих непростих людях відразу до запопадливого служіння новому владному режиму, який усе по-мавпячому копіює саме з кремлівського дуету, котрий і одному тележурналісту, і іншому, напевне, повинен би нагадувати щось неприємне. Як, приміром, бульдога, котрий нещодавно пошматував штани.
Холодним душем, як мені здалося, для Є. Кисельова в останній передачі "Великої політики" виявився спіч ним же запрошеного на прямий ефір москвича, відомого російського дисидента, автора популярних у світі творів "Російська красуня", "Життя з ідіотом", "Хороший Сталін" Віктора Єрофеєва. Остання з його книжок, до речі, перекладена на двадцять мов світу, її збирається екранізувати Голівуд.
Так ось, поглянувши на те, як у прямому ефірі, у всіх на очах його приятель Є. Кисельов, за заздалегідь розписаним сценарієм, під проводом чорноротого "смотрящєго" від влади, публічно терзає, душить, ставить різноманітні підніжки Юлії Тимошенко, лиш би вивести її з рівноваги,  загнати на слизьке, член Руського ПЕН-центру В. Єрофеєв із жалем заявив, що так  жорстоко, зухвало, неблагородно не можна вестися з опозицією. Позаяк гріш ціна такій "свободі слова", яка є способом морального приниження, знищення її в прямому ефірі.
Віктор Єрофеєв сам автор і ведучий московської телевізійної програми  "Апокриф" на каналі "Культура", схоже, уловив, відчув неприховану агресію, жовчну неповагу до лідера опозиції з боку спеціально дібраних у студії журналістів, які регулярно допомагають Є. Кисельову морально цькувати людей, нелояльних до влади.
Ну що, окрім зневаги до всього українського, національного, насамперед у справі розвитку демократії і свободи слова, може сказати якийсь Айрат Шавалієв, власкор кремлівського, газпромівського НТВ, котрий за всі часи своєї роботи в Києві не сказав у своєму ефірі про Україну, її незалежність, про наших людей жодного доброго, схвального слова, окрім цілеспрямованого обливання брудом, відвертих глузувань. Якраз у дусі своїх правителів, які ніяк не можуть погодитись із тим, що Україна вже не їх сировинна база.
І ось саме такі і подібні їм українофобські експерти правлять бал у студії на "Великій політиці". Якраз під стать московському остайбартеру-шоумену.
У голосі російського опозиціонера Віктора Єрофеєва добре вчувалося розчарування в саме такій лихій, пекельній "свободі слова" по-кисельовськи, яка і цього разу була представлена виключно для однієї дійової особи, котра подібно до гарикливої язикатої хвеськи з-за тину без угаву тріскотіла,  бажаючи перекричати всіх. Бо вони, бачите, разом із їхнім лідером будують якусь свою нову державу.
Але чи потрібна така українцям?