Вищий адмінсуд не позбавив звання Герой України поета Василя Стуса і композитора Володимира Івасюка, бо вони — не політики. Суд не прийняв такого абсурдного рішення, як по Степану Бандері і Роману Шухевичу. Розумію, коли одні політики намагаються нечесними методами розправлятися з іншими політиками. Проте, коли політик нападає на культурного діяча, це просто аморально.

Відмовившись від задоволення посягань пана Оленцевича, суд хоча б трохи реабілітувався. Бо до цього дискредитував себе політично вмотивованими рішеннями по Бандері і Шухевичу.

Розмови про громадянство нагороджених — юридична фікція. Діяльність Оленцевича призвела до створення прецеденту. Про громадянство можна казати тільки як про рису правоздатності. Людина може її мати, коли народилася і живе. Після смерті не можна мати правоздатності, тому й не можна мати громадянства. І душа не має громадянства. Вона не є юридичним поняттям. Коли кажемо про посмертне нагородження, то кажемо про певну символічну і ритуальну дію. Саме поняття посмертного нагородження вказує на те, що ушануванню піддається пам'ять людини, діяльність якої є настільки значною, що формальності не стосуються цього питання. Вклад цієї людини у розвиток української культури, мови і державності і так є очевидним.

Всього є 17 людей, які померли до проголошення незалежності України і були нагороджені званням Герой України. Серед них: ліквідатори аварії на ЧАЕС, політичні і культурні діячі, військові Червоної армії і учасники національно-визвольного руху.

Роз'яснень Вищого адміністративного суду про практику у справах стосовно державних нагород не існує. Це — особлива судова історія, що почалася з активної діяльності Оленцевича. Після цього, за його прикладом, дехто став оскаржувати героїзацію одіозних постатей радянської епохи. Це контрпродуктивна практика. Якщо, з ініціативи фахівців і громадськості, глава держави визнав постать значною, то не можна потім усе переграти.

Адвокатом Володимиром Оленцевичем користуються. Він дуже принципово налаштована людина саме на позбавлення нагород тих, хто, на його думку, не є героїчними постатями. Підходить із позицією: “Я не розумію, чому вони герої”. Для нього Стус — це не український поет, дисидент, борець за незалежність Української держави, а не відомо хто. Оленцевич живе окремо від народу, тобто у внутрішній еміграції. Це - типовий стан для російської інтелігенції. Якщо у Росії це вимушено, тому що влада не бажає чути інтелігенцію, то нашій владі і народу думка інтелігенції цікава.

Тому, чим займається Оленцевич, явно дали зелене світло. Його публічна поява і перемоги в судах показують, що виникла певна політична воля у судовій системі.

Історія і юриспуденція — це різні науки. Зловживати юридичними механізмами у надії переписати історію — марна справа. Юридична оцінка не міняє історії, що вже відбулася. Матиме Бандера звання Героя чи ні, він все одно буде борцем за незалежність України. Матиме Стус звання Героя чи ні, все одно його вірші вчитимуть і вони залишаться невід'ємною частиною української культури. Спроби юристів підкорити законові історію чи літературу є наслідком нерозуміння істинної природи української культури.

Юрій Шеляженко, видавець газети “Правдошукач”, юрист, на стороні захисту брав участь у справах з позбавлення звання Героя України Степана Бандери і Романа Шухевича

Донецький адвокат Володимир Оленцевич спробував через суд позбавити звання Герой України поета Василя Стуса і композитора Володимира Івасюка. Офіційна причина — вони не були громадянами України і померли до проголошення незалежності. Проте Вищий адмінсуд відмовив у задоволенні позовів. Аналогічні позови Оленцевича по Степану Бандері та Роману Шухевичу були задоволені.