Культурний бартер

До мене в аську постукали. Черговий порно-спам (на мою думку) несподівано звернувся українською "Привіт". Слово за слово, зав'язалася розмова. "Ти давно емігрувала з України?" – питаю свою нову інтернет-знайому Юлю з Іркутська. "Та я корінна сибірячка", – розповідає про себе дівчина. Не чув як із вимовою, але її українській граматиці мав би позаздрити наш нинішній прем'єр-міністр.

Юля виявилась шанувальницею "Океану Ельзи". Разом із любов'ю до пісень Славка Вакарчука невиліковно захворіла на все українське. На берегах Байкалу крім дисків із музикою їй ще поталанило дістати кілька словників і підручників із калинової нашої мови. Книжки їй дали в місцевому осередку українців. Правда, надалі продовжувати спілкуватися з похмурими тітками з діаспори дівчина не схотіла. Розчарували вони її, коли пояснили, що слово "збуджений", означає людину, яку підняли з ліжка, а не те, що Юля зрозуміла з контексту пісні.

Але все таки, чому Україна? Не переставав я допитуватися. "У вас тепло й море, а я так мрію його побачити". Крім музики ми розмовляли ще про багато що. "А ми в училищі сьогодні готували борщ", – раділа Юля. Вона вчилась на кухаря. Я їй розповідав про свої мандри. Хоча в основному пояснював, що крім "океанів" у нас є ще багато чудової музики й книжок. Перед новим роком навіть відправив в Іркутськ посилку з, на той час, останніми виданнями Юрія Андруховича і Сергія Жадана.

Щастю Юлі не було меж. "Я теж хочу тобі зробити подарунок", – щораз повторювала вона. З одного боку я не хотів її ображати. А з іншого ніяк не міг вигадати, який би я презент із Сибіру хотів у відповідь. Зі знайомим поляками чи білорусам ми дійсно обмінюємось книжками поштою. Дістати російські культурні новинки, цікаві мені, в Києві ніколи не було проблемою. Юля гарно малює на шовку. Але я, не подумавши, проявив свій хлопчачий цинізм і сказав, що мені це не цікаво. Зрозумів, що образив дівчину, яка від щирого серця хотіла мені зробити приємне. Відписав: "Добре, нехай подарунок від тебе буде сюрпризом". Через деякий час до мене прийшла посилка з Сибіру. В ній був величезний пакет шишок. Кедрових, зі смачнючими делікатесними горішками.Востаннє я такі їв, коли мій батько, соліст народного хору Верьовки, їздив за Урал співати українські пісні. Із своїх сибірських гастролей він теж привіз тільки кедрові шишки.