ВЕЧОРИ НА ХУТОРІ ПОБЛИЗУ УМАНІ... (не за Гоголем)

Вечір примарними сутінками опустився на село і раптово впавша темінь освітилася химерним величезним місяцем. Втім, скоро місяцю набридло сяяти на самоті, тож незабаром поруч нього на темному небі горіли у всій красі маленькі вередливі зірки, котрі то неприродно яскраво засвічувались, то тьмяніли, ніби впадали в глибокий транс.

Різдвяний вечір з усіма притаманними йому традиційними викрутасами щойно розпочався, і в гулкій сільській тиші раз за разом перебиваючи гавкіт собак лунало: - Добрий вечір тобі, пане господарю....

Васі Панькову з самісінького початку нового року не щастило – мало того, що його власні батьки перед святами взяли відпустку і поїхали розважатись в далекі холодні Карпати на гірськолижний курорт, так його ще й встигли перед самісіньким від'їздом спихнути  в село на тверду опіку баби з дідом, котрі полюбляли сюсюкатись з онуками, коли це було потрібно власним дітям. І це в той час, коли найкрасивіша дівчинка з їхнього класу – Настя Степанова напередодні повідомила хлопцю, що її батьки теж їдуть на курорт і вона не проти запросити весь клас до себе відсвяткувати Новий рік, а при відсутності скарг з боку сусідів – ще й Різдво, оскільки в квартирі вона залишається сама. Василь в душі вже передчував веселі свята, проте капосні батьки, як завжди, все зіпсували.

І от тепер він мусить сидіти різдвяного вечора в маленькій сільській хатинці, поки баба з дідом не приплентаються додому з гостин. Що це буде не скоро, Вася й не сумнівався – велика дволітрова пляшка самогону, вкинута бабою в авоську перед виходом з дому, була переконливим свідченням його здогадок.

Та ще й, як на зло, у всьому селі вимкнули світло – ну скажіть, хіба міська цивілізована людина, не з'їде від таких свят з глузду? – розмірковував Василь, наминаючи голубці, турботливо залишені бабцею для дорогого онука на плиті.

Діду Микиті того вечора теж було не до сміху. І не через самотній вечір без світла – з цим все було гаразд, бо саме приїхала донька з зятем, напередодні дід зарізав кабанчика, а клятуща криклива баба з причини приїзду гостей навіть дістала зі сховку бутлик самогону – тож вечір вдався. Невесело стало з того моменту, коли дід, після n-ої чарки горілки, озброївшись ліхтариком, побрів закривати хліви з худобою. Вся живність мирно собі спочивала, та... куди ж подівся здоровецький підсвинок? Дід оглянув ще раз хліва – нема. Ніби корова язиком злизала...

Підсвинок тягнув кілограмів на сто, якщо не більше – тож довелося налити ще по чарчині, аби хоч трохи заспокоїтись. А потім, на спільній сімейній нараді, було вирішено – дід з зятем сходять до сусідського двору на пошуки свині, а жіноцтво, в особі баби, доньки, й куми поприбирає зі столу і буде підтримувати чоловічу половину морально.

Знайшовши чималу дірку в паркані, якою, ймовірно, й проліз капосний підсвинок на сусідське обійстя, дід ледве проштовхнув в неї не по роках розтовстівшого зятя й, крекчучи, почав лізти сам....

"Злодії – промайнула в Васильковій голові думка. – Знають, що сьогодні діда й баби не буде вдома, тож і вирішили завітати, гади..."

Несподівано навіть для себе, Вася по-дорослому нецензурно вилаявся. Діяти необхідно було відразу. І тим паче з розумом. Хлопець схопив шапку й куртку і чмихнув надвір...

Пролізши крізь паркан, чоловіки розпочали пошук об'єкта круг сусідського хліва. Та ледве зайшли за ріг будівлі, як тут же з тріском і відбірною лайкою провалились на самісіньке дно ями з перегнившими буряками. А оскільки надворі брав хороший морозець, то гнилі буряки виявились ще й до біса твердими.

Вволю налаявши нерозторопних сусідів, клятого підсвинка, буряки й замерзлу яму, дід нарешті вибрався. А от витягнути зятя, котрий важив не менше ніж підсвинок, було проблематично. Втішало тільки одне – принаймні вони перевірили, що в ямі поросяти не було.

Вирішили узгодити пошуки з сусідами – їм все-таки видніше, куди могло вскочити порося, дід почовгав просто до ґанку. Та тут теж чекала несподіванка – просто з невеличкого горішнього вікна на даху, на голову старого полилося щось рідке і страшенно смердюче. Від несподіванки дід оторопів....

Хитрий Вася знайшов застосування прокислому бабиному борщеві і вдоволено потираючи руки, викинув на голову грабіжника ще й порожню каструлю.

– А-а-а! – щодуху заверещав дід, узрівши над головою невідомий летючий об'єкт, котрий швидко наближався і якого по ідеї тут аж ніяк не мало бути...

Поки дід пішов домовлятись з сусідами, зять, розміром з підсвинка, вирішив оглянути чомусь відкритий сусідський погріб. А що, дуже ймовірно, що свиня й туди могла вскочити. Обережно посвітивши ліхтариком, чоловік почав спускатись. Бананові шкурки, турботливо розкладені Васею на східцях для непроханих гостей і притрушені землею, навіть найпильніше око не помітило б. Тож спустившись вниз на три східці, гість зарепетував, відчувши, як сходи швидко тікають з-під ніг і безпорадно змахнувши руками за хвильку уже лежав внизу. На цей раз йому здорово пощастило – замість замерзлих буряків він влетів в діжку з капустою.

Дід, знімаючи прокисший бурячок з вух, вже не знав, плакати йому чи сміятись від такого дива. Може сусіди з глузду з'їхали? Протягнувши руку до несправного дзвінка, він відлетів метрів на три. Світло на той момент вже ввімкнули і „злодія" добряче шарпонуло. Від такої несподіванки нещасний спочатку загорланив не своїм голосом, а потім розплакався, як маля в колисці.

З діжки з капустою, особливо якщо маєш за сто кіло, вибратися досить складно. „Потрібно терміново сідати на дієту" – такий висновок зробив для себе пан, котрий вже хвилин двадцять намагався вибратись з обіймів діжки. Розсіл з капусти неприємним холодком розливався по штанях і стікав в черевики. Від безвиході хотілось завити. Проклинаючи  діжку, капусту, погріб і сусідів, чоловікові нарешті вдалося вирватись з дерев'яного полону. Навпомацки і на чотирьох, аби капустяний розсіл не залив черевики, чоловік обережно виліз з триклятого льоху, не знаючи про наступну несподіванку. Просто попід дверима, Вася вже встиг натягнути дріт та підставити на місце ймовірного падіння жертви ще теплий коров'ячий „сюрприз".

Ледве зіп'явшись на ноги і обтрусившись від рештків капусти, зять відразу ж довів малому, що його розрахунок був вірним – „сюрприз" спрацював „на всі сто". Від несподіванки йому аж заціпило. Чоловік швидко зметикував, що як тільки розкриє рота, цю тягучу масу доведеться ще й на смак спробувати,  тож навіть вилаятись довелось лише про себе.

З горішнього вікна Васі, захищаючому власну господу, було все добре видно. Тож коли дід знову спробував наблизитись до дверей, йому на голову полетів горщик з минулорічним варенням, котрий так торохнув старого, що в того мало вставна щелепа не вилетіла. Для повного фокусу Вася ще й роздер бабину подушку, вщерть набиту гусячим пухом і щедро посипав ним злодія.

Важко передати відчуття нещасного, котрого спочатку полило прокислим борщем, потім вдарило струмом, нарешті торохнув по голові глек, обливши чимось густим і липким, та ще й зверху посипали незрозуміло чим, що приклеїлось на оте перше і тепер не дає  продихнути, не те що хоч щось розгледіти. Відчуваючи себе жертвою чи то божевільних сусідів-маніяків, чи то якого полтергейсту, старий зрозумів, що треба втікати. І чим швидше, тим краще...

Кинувшись до рятувальної дірки в паркані, дід отримав такого стусана по голові – аж ніби на мить розвиднілось від полетівших з очей іскор – з граблями малий також не помилився, ніби відчув  шлях втечі гостей.

Трохи оговтавшись, зять теж зрозумів, що треба тікати. А підіспівший здоровецький пес Рябко тільки прискорив цей процес і він, згадуючи на льоту „незлим тихим словом" підсвинка, тещу з тестем, „гостинних" сусідів та їхнього пса, з розгону шугонув у діру в паркані і... застряг. Рябко був у захваті від такого безпомічного стану жертви...

Баба з дідом повернулись додому пізно. Зачувши крики в дворі, вони, разом з дідом-сусідом, котрого і впізнали не відразу, насилу витягли з паркану геть деморалізованого сусідського зятя, котрий, як тільки побачив діда, в перервах між довгими тирадами матюків став заходитись істеричним сміхом.

Коли все трохи вляглося, підсвинка знайшли в курнику, де він мирно спочивав, може сподіваючись задобрити господаря наступаючого року. Ну а Васю наступного ж дня відправили додому в порожню квартиру. „Що ж, тепер і вдома можна організувати вечірку. А чи не запросити мені Степанову?" – подумав він.