Друга порція міфів, або чому не можна обійтися без брехні?
У суботній надвечірній час священик УАПЦ Євген Заплетнюк, очевидно, відправивши вечірню на честь святого Антонія Печерського, вирішив написати своє наступне творіння. Він чомусь називає це блоґерською дуеллю, хоча, напевне помітив, що я не дуелюю. Я просто відповідаю на неправду. Або незнання. Навіть на хамство не відповідаю. І нічого не закидаю. Тож це просто відповіді, а не текст у повному розумінні цього слова. Отже, почнімо:
Поки я навіть не буду особливо наголошувати, що майже всі його міркування по темі - невірні, тому і у своїй суперечці зі мною він швидше схожий не на правдолюбивого Дон Кіхота, а на товстого лінивого кота, який чомусь заздрісно відганяє великого добермана від його ж блюдечка з молоком.
Початок інтриґуючий, адже насправді арґументи нашого "добермана" полягають або у перекручуванні, або у свідомій брехні. Мені дуже шкода, що УАПЦ має таких теологів (а автор, безперечно, вважає себе за такого), хоч на безриб'я, як ми знаємо, і рак — риба. Натомість, я мушу ствердити, що всі арґументи таких от "доберманів" може розбити будь-хто з католиків, будь-якого обряду, який пройшов елементарний дитячний курс катехизації. Це сумно для автора, але, на жаль, це очевидно.
Далі автор скаржиться, що погані католики його не розуміють і налили "лайна", коментуючи його статті. Лишімо поза коментарями вихованість автора, добір слів і надмірну вразливість. Дивно, що католики так реагують, коли їх звинувачують у тому, що вони не роблять, ні? Погані-погані. Але автор вважає, що це несправедливо, оскільки він пояснює католикам очевидні речі.
Багато добрих католиків і не здогадуються, що їх ведуть в нікуди. (Маю надію, ви розумієте яке саме я слово тут опустив :) - стверджує він. На основі чого він зробив такий висновок, він не каже. А коли каже, виходить комедія, бо, виявляється, священик УАПЦ не знає очевидних речей. Як ось це, наприклад:
Офіційно заявляю, що як священик я згоден все своє життя цілком безкоштовно духовно опікуватися католиками, які побажають відректися від насаджених їм раніше латинських єресей, та богословських заблуджень. Причому, також зазначу, що станом на 23 липня 2011 р. не існує жодного догмату Древньої Церкви, який би не був спотворений мертвою і безумною папською схоластикою.
Автор, очевидно, знов щось наплутав. У першому реченні він пише про "латинські єресі", а у другому — у "спотворенні догматів". Тобто, фактично, другим заперечує перше, оскільки розуміння догмату ніяк не впливає на його цілісність і не призводить до єресі. Які саме існують "латинські єресі" у греко-католиків автор теж не пише, бо відчуває, що з нього будуть сміятися. Правильно відчуває. Тому й пише максимально загально: при ретельному вивченні Церковного Передання висновок може бути лише один – сам католицизм давно відійшов від апостольської чистости віри, і з плином часу намагається не просто видавати власні духовні збочення за норму, але й прагне насадити їх всьому світу як щось цілком прийнятне, добре, та корисне. Правильно, якщо палишся на індульґенціях та клобуках, то дмеш і на холодну воду. Конкретности нуль. Далі, після загальних фраз, натрапляємо на цікавіші речі:
В цьому зв'язку, одразу, зауважу певну блогерську нечистоплотність пана Ігора. Як людина з вищою освітою, я намагаюсь писати в блоги саме публіцистичним стилем, так як це належить робити блогерам. В той же час, Ігор критикуючи мене почав писати чужі цитати і посилання, перейшовши, нібито, на науковий, більш переконливий в даному випадку стиль.
Тобто, виявляється, брехня про відпусти, про Патріархат, навіть про вбрання єпископів — це такий собі публіцистичний стиль. Справді, чого до цього ставитись серйозно, - ну, написав, автор, що католикам відпускають гріхи і заднім числом і наперед через прощі, ну, неправду написав, але це ж публіцистика, можна. А клятий Луб'янов бере і доводить, що це не так. Нечистоплотність. Очевидно, якщо я зараз напишу про те, що православні їдять на різдво живих жаб, а потім пошлюся на "публіцистичний стиль", це треба буде спийняти так, що, очевидно, їдять. А якби пан Заплетнюк почав пояснювати мені, що не їдять, і що зовсім такого немає, я б чесно почав ображатися, що він порушує мої "блоґерські права". Смішно? Мені теж.
І от нарешті, після такого довгого і цікавого вступу, автор нарешті починає конкретизувати. І дивовижним чином наступає на ті самі граблі. Браку знання і браку логіки: На даний час Українська Греко-Католицька Церква не отримала від Папи статусу патріархату, і в принципі, невідомо як скоро його отримає. Однак, це зовсім не заважає уніатам вперто називати свого очільника "патріархом". Офіційний титул предстоятеля – Верховний Архиєпископ Києво-Галицький. Саме так і кардинала Гузара, і Святослава Шевчука величали самі Римські архиєреї. І нічого, що я писав минулого разу, про те, що на сьогодні в УГКЦ "Патріарх" — літургійний титул, а не адміністративний. І пояснював, чому саме так, що офіційно є "Верховний Архиєпископ", а літургійно "Патріарх". Напевно, автор зовсім не читає того, що я відповідаю, бо вдруге не пішов би по колу. Хоча, - я маю підозру, - автор може, впевнений, що Рим уперто не бачить літургійного вжитку слова "Патріарх". Навіть тоді, коли це відбувається просто перед носом Апостольського Престолу. Навіть коли сам Папа очолює візантійську Літургію, як це не раз було. Якщо Рим цього не помічає, навіщо називати його всемогутнім? Якщо помічає і не забороняє, отже щось тут не так, правда? Об'єктивно автор просто не хоче розуміти очевидних речей.
Далі пан Заплетнюк цитує Кодекс Канонів Східних Церков. Похвально, що автор нарешті звертається до першоджерела, а не до "одна баба сказала". Проте, не до кінця зрозуміло, що він цим хоче сказати. Перша цитата: 43 канон, де йдеться про абсолютну владу Намісника святого Петра над Церквою. Друга цитата — це другий параграф 46 канону, де йдеться про участь Патріархів у Синоді Єпископів. До чого одне до одного, не зрозуміло. Якби справді автор хотів розібратися у різниці між владою Папи та Патріархів, він, безперечно, перейшов би до IV титулу ККСЦ, де конкретно йдеться про права та обов'язки Патріархів та основи їхньої влади. Але автор цього не робить. Бо це вкрай суперечитиме його висновкові: Папа Римський – єдиний і безумовний церковний лідер у католицькій церкві, єдиний необмежений у своїй владі монарх, що сам тримає у своєму підпорядкуванню і духовну, і світську владу на землі. Всі інші (католицькі) Патріярхи та ієрархи можуть діяти лише, як безумовно підлеглі особи, виключно з дозволу та благословення Папи. Як я вже зазначав, пан Заплетнюк виразно плутає абсолютну і догматичну владу Папи над вселенською Церквою, влади, що бере основу у словах Христа Петрові "Ти — Петро, і на цій скелі я збудую свою Церкву, і брама пекла її не подолає" (Мт. 16:18), "Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!" (Лк. 22:31,32), "Паси вівці мої" (Йо. 21:16). Ця влада походить з повноважень, даних Христом Петрові — першому Папі Римському, і проти цього примату ніхто ніколи не виступав, бо це вело до прямої схизми, адже Папа — видима основа єдности Церкви. Натомість Патріархи, Верховні Архиєпископи та Митрополити Східних Церков мають партикулярну, адміністративну владу, якою володіє Папа у партикулярній Латинській Церкві. Це різні речі, і дуже шкода, що авторові доводиться пояснювати це вже вдруге. Той таки ККСЦ, який намагається цитувати пан Заплетнюк, чітко вказує:
"Кан. 55 – Згідно з найдавнішою традицією Церкви, визнаною вже першими Вселенськими Соборами, у Церкві існує патріарша інституція; тому Патріархам східних Церков, з яких кожен очолює свою патріаршу Церкву, неначе батько і глава, треба виявляти особливу пошану.
Кан. 56 – Патріарх – це Єпископ, якому належить влада над усіма Єпископами, не виключаючи Митрополитів, і над усіма іншими вірними Церкви, яку він очолює, згідно з приписом права, затвердженого найвишою владою Церкви."
Тобто, повноту партикулярного права конкретної помісної Церкви виконує Патріарх та Синод Єпископів. Хочеться щиро порадити автору читати весь Кодекс, а не лише першу сторінку.
Допустимо, що усі Папи Римські й справді від Апостола Петра були вікаріями – намісниками-заступниками Ісуса Христа на землі. Нехай це так і було б.
А чого припускати — це й так усім зрозуміло. "Петра названо скелею, на якій створив Христос Церкву" (Йоан Золотоустий, "Пролог ІІ"), "Поза Римською Церквою немає спасіння" (Кипріан Картагенський, "Про єдність Католицької Церкви"), "Ніхто інший, крім Петра, не може представляти повноту Церкви" (Авґустин, "Коментар до 103 псалма"), "Христос знову підніс Петра і доручив йому керувати Католицькою Церквою" (Йоан Золотоустий, "Бесіда 5 про покаяння"). І таких свідчень є сотні у творах Отців Церкви. Якби автор просто почитав їхні твори, знайшов би для себе багато цікавого.
Якщо нині папа – земний католицький бог, то на якій підставі сьогодні фанатичні уніати наважилися виступити проти свого Верховного Понтифіка, та власне, Патріарха Заходу, самовільно приписуючи собі те, що їм поки не належить. До речі, сам Бенедикт 16 не так вже й давно від цього свого офіційного титулу таки відмовився. А от патріярх-митрополит-архиєпископ Шевчук – навпаки – його собі самовільно приписав.
Автор знову обманює і плутається в поняттях. Почнімо з того, що католики, звісно, не вважають Папу "земним богом", як і православні не їдять живих жаб на Різдво. Помітно, що священик УАПЦ намагається тримати себе в руках і писати без хамства, але йому це вкрай погано вдається. Про Патріарха заходу та партикулярне право я писав вище. Як і про "самовільно приписав". Скільки не кажи халва, пане Заплетнюку, в роті не стане солодше — скільки не повторюйте нісенітниці про перехрещення повноважень Папи та місцевих Патріархів, це абсурдно.
Отже:
Кожен, хто сьогодні використовує титул "Патріярха" щодо глави УГКЦ безумовно лукавить і помиляється. Як ми довели, це елементарне незнання автором канонічного права Католицької Церкви і партикулярного права Східних Церков. В першу чергу - догматично, оскільки цим зневажається католицьке вчення про саму природу Церкви і примат Папи. Автор обманює — Патріарх не несе догматичности "через себе", це не догматичний титул, і, відповідно, це взагалі не має стосунку до природи Церкви і примату Папи. По-друге - канонічно, бо порушує приписи Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ). Щойно ми цитували ККСЦ, і всі все зрозуміли. Зрештою, будь-кому легко прочитати Кодекс, зокрема IV титул і зрозуміти, хто ж бреше. По-третє - аскетично, бо це є прямим свідченням гордиливого самозахоплення даного титулу, в пошуку пустого возвеличення і марнославства. Це відверте хамство, на нього не має сенсу відповідати. Лиш нагадаємо авторові, що "горделивий" пишеться через "е". По-четверте - морально. Розповсюджуючи свідому брехню про те, що глава УГКЦ уже, виявляється, "Патріярх", ця людина і сама бреше, і опосередковано вчить про це брехати інших. Вчетверте підкреслюю авторові, що "Патріарх" використовується як літургічний титул, про що Римові відомо, і проти чого Рим ніколи не виступав. У Папських візантійських Літургіях цей титул на позначення Глави УГКЦ теж вживається. Я розумію, що автору хочеться бути розумнішим від самої Курії, але це вже не до мене.
Правда, я зовсім не виключаю ймовірності того, що під певним тиском українських уніатів, наших політиків, та спонсорів, Папська курія колись вимушена буде надати оцей "патріярхат" усім жителям святоюрської гори Львова. В принципі, якщо міркувати з кількості наших запроданців-яничар, що зрадили свою козацьку і прадідівську віру св.Володимира, то їх й справді – найбільше в світі. А кількість, це вже, погодьтесь, поважний аргумент. Це вам не католицькі патріярхи Венеції, Єрусалиму, чи Ліссабону. А зрадники віри і Христа - це, звісно, наш всеукраїнський сором. Бо як любить часто повторювати наш Предстоятель : "зрадників приймають, але зрадниками й гидують".
Ось! А тут і зовсім цікаво. Нарешті, автора прориває, він забуває про конкретику і нарешті починає займатись тим, що любить, - поливати брудом. Він таки визнає, що Патріархат буде, водночас забуваючи, що патріарша резиденція — таки на старокиївських пагорбах, на лівому березі Дніпра. Автора, звісно, бісить сама думка про це, тож він, природньо, "забуває". А от коли автор починає називати зрадниками нащадків Володимирового Хрещення, в той час, як нинішні православні церкви в Україні утворені лише 1620 року неканонічним і насильницьким актом Сагайдачного (якого канонізує УАПЦ, визнаючи, очевидно, що не є нащадком Київської митрополії), це вже смішно. Автор, безперечно, знає, що Київська митрополія ніколи не розривала сопричастя з Римом і до Берестя. Київський митрополит відмовився підписувати схизму Керуларія (цей документ зберігся, як назло автору), а згодом, з маленькими перервами, КМ щоразу підтверджувала це сопричасті — і на Ліонському соборі, і на Констанцькому, і на Флорентійському. Берестейська Унія була просто черговим підтвердженням, від якого відпало два єпископи (до речі, саме Львова і Перемишля). А оскільки два єпископи — це не Церква, Сагайдачний привіз в Україну єрусалимського патріарха і створив паралельну, схизматичну єрархію, яка до Київської митрополії мала дуже опосередкований стосунок. Жодного підтвердження розриву з Римом самої Київської митрополії до Берестя не існує. Якби існувало, автор би охоче розмахував цим документом. Хто ж кого зрадив, хочеться спитати у пана Заплетнюка? І який взагалі має стосунок УАПЦ до віри святого Володимира, якщо єрархію УАПЦ створено навіть не 1620-го (як УПЦ або УПЦ КП), а 1918-го? Які козаки, авторе?
Тому, браття, поки ще не пізно, повертайтесь до рідного дому – до Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Вас тут чекають без того лукавства, до якого ви вже так звикли за 500 років.
Дивовижна здатність автора сприймати біле за чорне, а чорне — за біле. Греко-католики ніколи не були відірваними від Вселенської Церкви. На відміну від православних, а надто тих, хто належить до УАПЦ. Бо це потрійна схизма. Подумаймо самі — мало того, що пан Заплетнюк і іже з ним не є частиною католицької Церкви (за яку моляться на Літургії, - можна подякувати; "??? ????, ?????, ????????? ??? ??????????? ?????????), мало того, що не має нічого спільного з Київською митрополією, яка завжди зберігала сопричастя з Римом, так ще й не перебуває у єдності з самими православними церквами. Я розумію, що все це викликає фрустрацію, але, очевидно, не аж таку, щоб називати лукавими тих, хто взагалі від Церкви ніколи не від'єнувався.
Ну, і завершу сьогоднішню розмову думкою одного з найбільших наших святих, засновника Києво-Печерської лаври, Преподобного Феодосія Печерського (+ 1074): "Безліччю єресей своїх вони (латиняни) всю землю збезчестили... Немає життя вічного у вірі латинській" Переконанний, що Святий Феодосій як ніхто розумів справжній сенс Християнства. Набагато краще за блогера Ігоря Лубянова, якому я щиро бажаю многая і благая літа. Ну, і звісно, чесності та розуму в самому головному - в питаннях Віри, та Церкви.
Автор цитує не того Теодосія, але підміна понять, видно, - це такий "публіцистичний" стиль. Теодосій Печерський не писав нічого про латинян, а те, що цитує священик УАПЦ — твір кінця XII століття, написаний греком-ігуменом Печерського монастиря, якого, за іронією долі, теж звали Теодосієм. А, радше за все, написаний самим митрополитом Михаїлом ІІ, теж греком, якого зрештою, вигнали з Руси, в тому числі за антилатинські настрої. А митрополитом став Клим Смолятич. Це трапилось на сто років пізніше від смерти Теодосія Печерського. Автору вкрай потрібно почитати історію і не виставлятись на сміх. З чим можна погодитись, то це з тим, що святий Теодосій як ніхто розумів справжній сенс християнства, на відміну від візантійської братії. Саме через те Максим Ісповідник виразно пише, буцім звертаючись до священика УАПЦ: "Втратив святість той, хто з власної волі відпав від Католицької Церкви. Не дозволено під жодним видом зносити хвалу тому, хто за свою прихильність до єресі був засуджений Римським Апостольким Престолом і був ним відлучений, допоки він знов не навернеться до цього Престолу і його не приймуть". Без коментарів.
