"Я работаю бомжом. От колбасы тошнит уже"

Если увижу что объедки принесли  сразу выброшу,-- розповідає  бомж Микола на  Казанському вокзалі в Москві.  Крім грошей йому – інваліду  без ніг , дають ще й їжу. -- Самое  шикарное  что приносили ? И икра была . Да-да, не смейтесь, и красная, и черная.  А колбасу видеть не могу,  он нее, блин, тошнит уже. Я меня ее, да,  как  зимой снега.

Кажу, що не вірю йому. Я на свою зарплату не можу дозволити собі щодня купувати ковбасу.

-Серьезно? Пойдемте в магазин, я вам возьму,  -- серйозно  відповідає. – Я 10 тис. рублей в день зарабатываю!

На наші гроші це 2600 гривень. Схоже, чоловік не бреше.  Інші безпритульні  -- зі спитими обличчям і цілим руками-ногами  мають в день щонайбільше  300 гривень. І то, це якщо пощастить.

Микола лавірує між автівками на трасі на своєму інвалідному візку, як циркач.  З водіїв мало йому хто відмовляє.  Ще б пак --  людина без обох ніг, пристойно одягнена. Він і на безхатька  ніяк не схожий. Інтелігентне обличчя, акуратна борідка із сивиною. Ніяких ознак алкоголізму.

-А  я и не бомж. Работаю здесь, - зізнається. – Квартиру снимаю. Денег  хватает и  детям выслать,   и   в ресторан сходить, если захочеться.