Роздуми про дійсність
Київ продовжує бути нестерпним в літню спеку, ковтки життя дарують лише краплі дощу та подихи вітру... Час починає скорочуватись та стискатись, день за днем, лишаючи все менше моментів для того, щоб бути собою та втілювати бодай частину мрій.
Не рятують навіть потяги та авто, які, ніби бумерангом, повертають тебе з подорожі назад у місто. Думки не дають спокою та відпочинку, ноги несуть дорогою по колу.
Гроші диктують свої закони - закони суворої дійсності феодального капіталізму та виживання. Часом виникає нестримне бажання змиритись, заспокоїтись, пристосуватись. Але від себе не втічеш. Рахунки, кредити, економічна доцільність, псевдонаціональна свідомість, корпоративна культура, усвідомлення всіма (чи майже всіма) хибності та фатальності руху в нікуди, і впевнене продовження цього руху, бажання управляти, чи хоча б гарно пристосуватись та підлаштуватись до системи управління.
Відсутність вибору, директиви "згори", людина для держави, люди, як засоби для досягнення чиїхось цілей. Кругова порука великого бізнесу та всіх гілок влади, придушення здорової конкуренції. Попередження появи тих, хто бачить альтернативу сьогодні та втілить її в життя завтра. Цілеспрямоване знищення особистості в людині. Партія, в якій розігрується наше життя та життя наших нащадків, де ми - не гравці, і навіть не пішаки, а всього лише пил під фігурами. Але, з іншого боку...
Сонце продовжує вставати, щоранку зазираючи в наші вікна та очі. Природа ще не знищена остаточно, урбанізація захлинається сама в собі, гроші не підкорили свідомість всіх. Живуть люди з іншими цінностями та світоглядом, які не здатні красти, дурити, привласнювати, не бажають і не будуть пристосовуватись, жити так, як "прийнято" чи як "треба", які усміхаються очима, розуміючи одне одного з пів-погляду.
І є можливість повороту. Завжди. У кожного.
