Андріївський узвіз. Сумна історія.
Думаю, не варто довго розповідати, що таке Андріївський узвіз для киян та гостей міста. Це жива історія, яка збереглась до нашого часу, це вулиця, якою просто "тягне" прогулюватись знову і знову, це колорит, якому аналогів немає. Бруківка, старовинні будинки, художні майстерні та виставки, музеї, театри, кав'ярні, картини, прикраси, люди, спілкування, вечірні виступи музикантів... Словами неможливо передати всього, що відчуваєш та бачиш на Узвозі. Андріївський узвіз, а також сусідня Пейзажна алея, - це душа, це серце міста, де зберігся його дух, де дихається радісно та вільно. Це атмосфера, заради якої варто побувати в Києві, через яку хочеться тут жити. Поки-що...
Багато років знущались над столицею чиновники, олігархи, бізнесмени - "еліта" країни за правління різних урядів, руйнуючи стадіони, забудовуючи парки, знищуючи пам'ятки історії. А тепер прийшов час Андріївського узвозу. Ще зимою, коли затіяли реконструкцію до "Євро-2012", виникли сумніви щодо чистоти намірів "реконструкторів". Як виявилось – не безпідставні. Минулого тижня, у Вербну Неділю, почали зносити будинки. І не хто-небудь, а компанія добродія Ахметова – бізнесмена та мецената. Перед тим перекрили прохід, щоб ніхто не побачив злочину. Три будівлі вже зрівняли з землею. Захотіли офісний центр, готель сучасний, ресторани свої мати на Андріївському. Це ж престижно. Тим часом іде виселення митців, в них забирають майстерні. А хто такі художники, актори, історики, митці для бізнесу? Вони грошей не принесуть (принаймні поки самі на себе працюють), дай Бог, щоб себе прогодували. Як виявилось (і влада того вже не заперечує), майже весь Узвіз дивним чином перейшов у власність або в оренду до комерційних структур, які плювати хотіли на історичні цінності, культурні надбання, на дух Києва. І заразом на людей – на киян, мешканців інших міст та країн, які закохані в цю вулицю.
Вчора мав нагоду здійснити променад Андріївським узвозом. Як зверху біля Володимирської, так і знизу біля Контрактової площі, висять таблички "Прохід заборонено". Прохід намагаються перекрити якісь хлопці: "Ми охоронці, сюди не можна". Але досить невпевнено, тому майже без перешкод потрапив на Узвіз... і побачив РУЇНУ. Як поглянув, що там наробили, мене охопили сум, жах та відчай водночас. Якщо раніше не вистачало слів, щоб розповісти, яке це цікаве місце, то тепер не вистачає цензурної лексики, щоб описати, на що перетворюють вулицю, яка існувала ще в часи Русі. Бульдозерами повністю розрили дорогу та тротуари, повиймали оригінальну бруківку. Тільки одне знищення старовинної бруківки – це вже злочин! Міняють комунікації, каналізацію. Взагалі-то нові комунікації тут потрібні, але люди розуміють, що капремонт роблять не просто так, а під нові бізнес-центри, готелі та інші володіння олігархів. До того ж, за державні кошти. Біля театру "Колесо" височіє паркан, за парканом уламки трьох будинків, які ще минулого тижня були живими.
Все робиться нашвидкуруч. Про археологічні дослідження навіть мови нема. Тупо розрили, і закопують назад. Ті, кому вдається пробратись на будмайданчик, жахаються від побаченого.
11 квітня ввечері поряд з Андріївським узвозом, на вулиці Десятинній, збирались люди, щоб виразити свою позицію щодо руйнування історичної вулиці. Було чоловік із 500, серед яких кілька відомих політиків, члени політичних сил, журналісти, митці та просто громадяни, які не хочуть, щоб Андріївський викупили та знищили в духовному плані – як пам'ятку та культове місце. Показово, що на захист обличчя Києва вийшли як молоді люди, так і люди середнього та старшого віку. Люди зовсім різні за зовнішнім виглядом, яких об'єднало одне – любов та повага до історичної спадщини, бажання жити в красивому, живому, культурному місті.
Цікавий факт, що міські посадовці, які мали б відповідати за ситуацію, дивовижним чином "нічого не знали" та були "щиро здивовані" знищенню будинків. В беземоційних виступах міністрів та представників фірми-забудовника перед пресою читається їх відверта зневага. Вони із залізним виразом обличчя кажуть, що нічого поганого з історичними будівлями не станеться, і що чинне законодавство не порушується. Вони брешуть в очі і навіть не думають соромитись. Бо совість атрофована. Чиновники далекі від культури, так само, як і від народу, інтереси якого мають представляти. Про олігархів годі казати. Цими людьми управляють гроші, зобов'язання, жага до влади, бажання контролювати все та всіх навколо, а також страх перед втратою своїх статусів та статків. Але це не означає, що гроші та чиїсь спотворені поняття мають управляти нами.
Історія з Андріївським сумна. І разом з тим показова. Іноді в історії відбуваються ключові події, які стають визначальними для подальшої долі міста, країни, людей. В мене є впевненість, що зараз настає час робити вибір, ким нам бути. Вибір не між партіями, політиками чи ідеологіями. Вибір в зовсім іншій площині. Або ми є людьми, ОСОБИСТОСТЯМИ, які мають власний світогляд та керуються в своїх вчинках здоровим глуздом та совістю. Або ми погоджуємось на роль рабів, електоральної маси та робочої сили, відведену нам сучасною псевдоелітою.
Кожен вибирає сам.
