"Грязь Москви"
Міністр освіти, науки, молоді та спорту Дмитро Табачник в інтерв'ю російському православному журналу "Фома" сказав, що у назві "Малоросія" початково закладені "ніжність і шана до батьківщини історичної Русі", а не свідоме приниження України.
Насправді вперше термін "Мала Росія" зустрічається на початку XIV століття у Візантії для визначення сучасних західноукраїнських земель в церковно-адміністративній практиці. Галицька митрополія, створена в 1303 році, охоплювала шість єпархій: галицьку, перемишльськую, володимирську, холмськую, луцьку і туровську (частина території сучасної Білорусії), які у візантійських джерелах отримали назву Мала Русь на противагу Великій Русі, під якою з 1354 розумілася територія 19 єпархій під владою київського митрополита, резиденція якого знаходилася з 1299—1300 у Володимирі, а з 1325—1461 в Москві. Малоросійська губернія була створеня в 1764 році із частини Лівобережної України після ліквідації гетьманщини. Адміністративним центром став Глухів. А "батьківщина історичної Русі" — Київщина була окремою губернією. Пізніше існували також Чернігівська, Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії тощо.
Назва "Малоросія" до 1917 року напівофіційно використовувалася для збірного позначення Волинської, Київської, Подільської, Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній. А до Слобожанщини чи Херсонщини цей термін не застосовувався. Григорій Сковорода називав Малоросію своєю матір'ю, а Слобожанщину — рідною тіткою. Гоголь, Шевченко, Костомаров і Максимович називали себе малоросами.
Цікаво, що Тарас Шевченко у "Щоденнику", який писав російською, частіше вживає термін "Малоросія", але в поезії використовує виключно "Україна, Вкраїна, Украйна". Тобто, очевидно, що він розумів Малоросію як частину України. Після 1917 року історичний термін "Малоросія" і похідні від нього слова були виведені із загального вжитку в УРСР, РРФСР і СРСР, ба мали негативний відтінок. А радянська національна політика пропагувала дружбу народів.
ЦЕ відбилося і лексикографії. "Большой толковый словарь современного русского языка" Дмитра Ушакова в 4 томах, що виходив у Москві у 1935-1940 роках, закріпив це негативне сприйняття малоросіянства: "МАЛОРОС, МАЛОРОСС и малорус, малоруса, м. (дореволюц.). Шовинистическое название украинца".
А ось витяг із Вікіпедії: "Малоросі?йство — комплекс провінціалізму серед частини українського громадянства України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської імперії. Малоросійство знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до українських національно-державницьких традицій та прагнень, а часто і активній підтримці російської культури і великодержавної політики. За визначенням М. Драгоманова носії малоросійства - це зросійщені українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом. Як наслідок цього - засвоєння, переважно, гірших якостей чужої національності і втрата кращих своїх. В. Липинський визначив малоросійство як "хворобу бездержавності". Подібний комплекс існував у ментальності деяких західноукраїнських кіл у Галичині 19 ст. у відношенні до Польщі - "генте рутенус, націоне полонус" (українці за походженням - поляки за національністю) та у Закарпатті - відносно Угорщини (див. Мадярони). Малоросійство-течія суспільно-політичної думки, що виникла в українських землях, які входили до складу Російської імперії. Виразники цієї системи вважали, що ніякого українського народу історія ніколи не знала. Натомість вони говорили про існування малоросів, тобто жителів Малоросії як частини російського народу".
Зрозуміло, що сам Табачник і є найяскравішим представником малоросійства і малоросійщини. Саме про таких Тарас Шевченко писав: "Раби, подножки, грязь Москви..."
