Блокноти, які ніколи не старіють
Перечитування старих блокнотів у мене завжди викликає якісь суперечливі почуття: то сумно, то аж надто весело. Це як повертатись назад у минуле - дивитись або документальний фільм, або комедію власного життя. Проте для мене блокноти - це речі, які не підвладні часові; речі, ледве не вічні, які живуть саме в тому в періоді, коли вони були написані, а головне: ніколи не старіють.
Адже на сторінках потріпаного паперу (це у випадку, якщо блокнот уже зовсім старенький) чого тільки не можна відшукати... Малюнки грибочків та квіточок (коли переповнювали позитивні емоції), купа номерів телефонів незнайомих людей, листування з подругою чи сусідкою за партою (якщо блокнот шкільного чи студентського періоду), кардіограми (знову-таки здебільшого зі студентського періоду в моменти занотовування лекцій, коли після безсонної ночі про тебе можна з упевненістю сказати "А зомби здесь тихие...").
Інколи в своїх блокнотах знаходжу вірші. Переважно не мої, які виписувала з метою вивчити й цитувати в гостях, друзям, врешті собі, але, на жаль, справа майже ніколи не йшла далі отого переписування.
Без усмішки не можу читати список справ, які я постійно планувала й більшу половину з яких переносила на наступний день. Особливо кумедно читати власні завдання типу "Поговорити ввечері" (без пояснення з ким), "Подзвонити й запитати" (не зрозуміло що), "Забрати шкарпетки з пральні" чи "Хоч колись відповісти на лист!!!".
Проте завжди в блокнотах зберігається історія якихось божевільних (або просто смішних) вчинків, яку можна простежити за малюнками, окремими словами на полях, записками чи навіть фотографіями, вкладеними між листками.
Згадуючи ті окремі моменти, розумієш, що час у минулому був не дарма витрачений, що в тебе є класні спогади і з радістю можна констатувати: "Хочу повторити щось подібне". Магічна сила, як не крути, в цих старих блокнотах...
Перечитування старих блокнотів у мене завжди викликає якісь суперечливі почуття: то сумно, то аж надто весело. Це як повертатись назад у минуле - дивитись або документальний фільм, або комедію власного життя.
Адже на сторінках потріпаного паперу (це у випадку, якщо блокнот уже зовсім старенький) можна відшукати такі "перлини" власної творчості... Малюнки грибочків та квіточок (коли переповнювали позитивні емоції), купа номерів телефонів незнайомих людей, листування з подругою чи сусідкою за партою (якщо блокнот шкільного чи студентського періоду), кардіограми (знову-таки здебільшого зі студентського періоду в моменти занотовування лекцій, коли після безсонної ночі про тебе можна з упевненістю сказати "А зомби здесь тихие...").
Інколи в своїх блокнотах знаходжу вірші. Переважно не мої, які виписувала з метою вивчити й цитувати в гостях, друзям, врешті собі, але, на жаль, справа майже ніколи не йшла далі отого переписування.
Без усмішки не можу читати список справ, які я постійно планувала й більшу половину з яких переносила на наступний день. Особливо кумедно читати власні завдання типу "Поговорити ввечері" (без пояснення з ким), "Подзвонити й запитати" (не зрозуміло що), "Забрати шкарпетки з пральні" чи "Хоч колись відповісти на лист!!!".
Проте завжди в блокнотах зберігається історія якихось божевільних (або просто смішних) вчинків, яку можна простежити за малюнками, окремими словами на полях, записками чи навіть фотографіями, вкладеними між листками.
Згадуючи ті окремі моменти, розумієш, що час у минулому був не дарма витрачений, що в тебе є класні спогади і з радістю можна констатувати: "Хочу повторити щось подібне". Магічна сила, як не крути, в цих старих блокнотах...
Перечитування старих блокнотів у мене завжди викликає якісь суперечливі почуття: то сумно, то аж надто весело. Це як повертатись назад у минуле - дивитись або документальний фільм, або комедію власного життя.
Адже на сторінках потріпаного паперу (це у випадку, якщо блокнот уже зовсім старенький) можна відшукати такі "перлини" власної творчості... Малюнки грибочків та квіточок (коли переповнювали позитивні емоції), купа номерів телефонів незнайомих людей, листування з подругою чи сусідкою за партою (якщо блокнот шкільного чи студентського періоду), кардіограми (знову-таки здебільшого зі студентського періоду в моменти занотовування лекцій, коли після безсонної ночі про тебе можна з упевненістю сказати "А зомби здесь тихие...").
Інколи в своїх блокнотах знаходжу вірші. Переважно не мої, які виписувала з метою вивчити й цитувати в гостях, друзям, врешті собі, але, на жаль, справа майже ніколи не йшла далі отого переписування.
Без усмішки не можу читати список справ, які я постійно планувала й більшу половину з яких переносила на наступний день. Особливо кумедно читати власні завдання типу "Поговорити ввечері" (без пояснення з ким), "Подзвонити й запитати" (не зрозуміло що), "Забрати шкарпетки з пральні" чи "Хоч колись відповісти на лист!!!".
Проте завжди в блокнотах зберігається історія якихось божевільних (або просто смішних) вчинків, яку можна простежити за малюнками, окремими словами на полях, записками чи навіть фотографіями, вкладеними між листками.
Згадуючи ті окремі моменти, розумієш, що час у минулому був не дарма витрачений, що в тебе є класні спогади і з радістю можна констатувати: "Хочу повторити щось подібне". Магічна сила, як не крути, в цих старих блокнотах...
