Курочка у мене... соковита!
Нещодавно в редакції писали матеріал про базарні пиріжки, шаурму та гамбургери з хот-догами. Згадала свого улюбленого дядечку, у якого час від часу доводилося замовляти фаст-фуд...
- Як завжди, - посміхалася я йому через віконечко ларька, і одночасно отримувала у відповідь веселу посмішку. Хоч рідко приходила купувати, він мене запам'ятав. Це лестило. Улюблена клієнтка, думала.
Сивий, коротко стрижений дядечка з блакитними очима та величезною золотою печаткою на пальці, як завжди готував гамбургер у лаваші з курячою відбивною та салатами. Коштує — 8 гривень. Поки насипав та грів, ми говорили про всякі політичні метаморфози, що коїлися в Україні. Інколи кидала погляд на ларьок навпроти. Там до цього замовляла шаурму у арабів.
Думала, це їхня національна страва, тому і має бути смачною. І вона дійсно була такою. Але, не це головне. Головним для мене був той факт, що процес приготування проходив в одноразових рукавичках. Коли давали здачу, рукавички знімали. Правда, дуже було важко стояти біля кіоску - там завжди повно клієнтів-арабів. Їхня присутність у великій кількості, мене, м'яко кажучи...
Пригнічувала пізніше і ціна - 16 гривень за найпростішу шаурму. Та ну її, подумала я раз. Особливо, коли навпроти у дядечки побачила вдвічі дешевший гамбургер у лаваші.
- Ти не купуй у них, - кивав у бік іноземців дядечка. - Вони курку беруть переморожену, везуть хер знає звідки. Десь із своїх країн. А у мене все свіжак! Українські кури. Соковиті!
Я йому повірила. Своїм знайомим радила тут купувати гамбургер зі свіжим соковитим м'ясом національного виробництва. Всі були задоволені. Але щастя тривало недовго.
Коли обговорювали з колегами тему, що б такого цікавого передати читачам про вуличний фаст-фуд, одразу про свого дядечку подумала.
- Нормальний та адекватний чувак, - рекламувала його. - Зараз піду, ми з ним про тих курей поговоримо. І люди будуть знати, що краще котлети з них купувати в українців!
Щойно підійшла до знайомого кіоску, отримала звичну посмішку.
- Порадьте нашим читачам, як правильно обирати хот-доги та гамбургери, - під час запитання вже тримала увімкнений диктофон у руці.
Дядечко раптово почервонів. Присів на стілець та обхопив голову руками. У такому положенні просидів мінімум хвилину.
- Виключай свою шарманку, - прогарчав раніше привітний чоловік. - Щоб я тебе тут більше не бачив! А, не дай Бог, щось напишеш, я тебе по судам затягаю!
Можна лише уявити, з яким обличчям я повернулася на роботу. Зібрати свої думки докупи не могла довго. Гаразд, можна дати знижку на те, що він боїться помсти конкурентів. І не лише арабів. Гаразд. Аби не псувати людині життя, я б його не афішувала. Ні прізвища, ні місця роботи не вказувала. Але чого він так відреагував? Нічого іншого, як те, що йому просто є що приховувати, в голову не лізло.
Більше не купуватиму ніяких пиріжків, хот-догів, гамбургерів та шаурми. Слава Богу, що таким чином мене відвернуло від цієї дурної звички. Хоч і до цього знала, як це шкідливо. Так-так, бачила безліч програм про принципи приготування швидкої їжі. Спостерігала за новинами, коли у Києві розносили кіоски з фаст-фудом. Та... на мене це не діяло. Коли хотілося їсти, ноги самі вели до ларька. Тепер краще куплю булочку з сосискою. Хоча, і це не найкращій варіант.
