У День Соборності я ходив Софіївській площі столиці і дивувався: усе, як і 20 років тому. Кілька ряжених "козачків", пару зациклених націоналістів із саморобними плакатами, фольклорні тітки у квітчастих хустках. Безплатні газети і агітки та райдуга безглуздих партійних прапорів.
Та й серед промовців знайомі обличчя. Наприклад, відомий український поет-класик. Я його чув ще на перших мітингах Руху. Тоді він боровся за перебудову. Так само затято, як 20 років до того таврував українських буржуазних націоналістів — Стуса, Світличного, Дзюбу... Тепер таврує президента за премію від патріарха Кирила.
Не відзначилася оригінальністю і Юлія Тимошенко. Єдине, на що спромоглася — закликати народ "на майдани". Питається: задля чого?
Я ще сподівався на виступ одного з лідерів податкового майдану Олександра Данилюка. Ну має ж бути у 30-річних якийсь креатив! Та коли він почав вигукувати: "Слава Україні!" - мені стало сумно, і я пішов.
На Майдані Незалежності було ще сумніше. Зігнана тусовка складалася з сільської молоді петеушного типу та синюватого вигляду маргіналів. Безкінечні співи зі сцени — від "Україно, краю мій!" до "Моряк вразвалочку сошёл на берег".
На Контрактовій площі Арсеній Яценюк складав із величезних фазлів карту України. Для повноти картинки не вистачало пісочниці.
А в палаці "Україна" "урочисті збори" проходили в кращих традиціях брежнєвських часів. До того ж гарант відзначився ще одним перлом про "зарази здійснення реформ".
Українска політика ніби спинилася у часі. Бо її носії продовжують ставитися до неї як до шоу для юрби. І не розуміють, що народ уже має попит на іншу політику й інших лідерів. От і День Соборності, слава Богу, відбули. Що там попереду?
Другого дня біля залізничного вокзалу у мене попросив цигарку худорлявий мужик сільської зовнішності.
– А ви не могли б допомогти нам трохи похмелитися, - проканючив він. - Учора цілий день промерзли на Майдані. Нам обіцяли по 100 гривень, але кинули, суки!
Коментарі