Приклад Януковича
Після робочого тижня зустрілася з друзями. Сиділи у маленькій кухні подружки, пили вино, теревенили про життя. Раптом заговорили про мрії.
- Хочу бути Президентом України, - здивував 24-річний хлопець.
Ми сміялися, бо сприйняли його слова за жарт.
- Я серйозно! Хочу керувати країно-ю-ю-ю! – стверджуючи протягнув він.
Амбіції – то добре для молодої людини. Жага стати відомим – також вітаються. Але... для того, щоб дорости до рівня керівника, а тим більше держави, треба хоч щось знати про те, чим плануєш керувати. На жодне із поставлених запитань, які стосуються економіки та історії Україні, мрійник не так і відповів. Лише здивовано кліпав очима. Мовляв, чого це ви тут вирішили іспити влаштовувати...
- Ну і що!? Ви думаєте, Янукович про це знав? – відмахнувся. – А він - президент!
Неочікуване, і на мій погляд, недоречне зізнання, викликало образу за країну, де живу. Ну що значить, хочу бути Президентом? От так, йшла собі людина вулицею, раптом, БАХ, захотіла керувати життям мільйонів людей...
Шановний Вікторе Федоровичу! Будьте уважні - ваш приклад наслідують молоді люди. Уявіть, виходите на пенсію, і у вас дивним чином зникнуть всі блага, які зараз маєте. Ви – звичайний та пересічний українець. Бажаєте, щоб вашим майбутнім керувала людина з вулиці? Яка навіть не знає, у яких роках жив Грушевський? Уявіть, що вам доводиться жити лише на пенсію, мінімальну. А ваш... президент...навіть не цікавився, який ваш реальний прожитковий мінімум. Та він і не захоче рахувати, скільки вам потрібно, аби вистачало на хліб з ікрою... кабачковою. Знаєте чому? Бо.. йому потрібно лише керувати, відчувати себе ЗНАЧУЩИМ. А ще, мати бабло. БАГАТО бабла...
Виходить, що у нас відроджується епоха "Президентів"? То раніше діти хотіли бути космонавтами, лікарями, вчителями. Зараз – кожен зустрічний... поперечний у керівники держави мітить... Та щоб мене покрасили!
