Диктатура вічності

Мода чи не мода - але чогось мені здається, що не тільки ми новорічної ночі категорично не хотіли слухати привітання громадянина Януковича В. Ф. Зрештою, рік тому ми також його не слухали. А з 2009-го на 2010-й він, ще й президентом не будучи, пропхався на телеекран якось так услід за Ющенком. Та навіть і не услід - враження було, що він того Ющенка просто утришия виштовхав. І таким чином заволодів телевізійним простором країни ледь не по самі куранти - чи як це називається. Отже, того разу ми його таки вислухали, опозиційного такого кандидата. Не хотілося через нього ще й гімн пропустити - от ми й не вимикали. Тобто все йому того разу зійшло з рук, як у приказці "Наглость - второе счастье".

Однак у подальшому - жодного разу. Два роки вже веде кудись нашу країну цей громадянин, а ми його новорічні привітання - в іґнор. І от цього року з'явилось якесь таке паралельне віяння. Мода чи не мода, чи, скажімо, тренд, а чи тенденція, чи, можливо, просто "струя" - не знаю. Тільки от і ми в нашому цьогорічному товаристві такому явищу піддалися. У зв'язку з чим і вислухали, неодноразово вибухаючи реготом та непристойно коментуючи, цілком інше привітання - 1979 року, від товариша Брежнєва Л. І. Воно було, на жаль, не новорічне й адресувалось якимось "дорогим мальчикам и девочкам", що робило всю ситуацію вже й зовсім багатозначною.

Якщо вірити тому матеріалові, Леонід Ілліч поводився перед камерою слухняно і, на вимогу присутніх при запису шестірок, покірно й розгублено пішов на повторний дубль. Хоч, як мені здається, міг тут-таки постирати їх із лиця землі, цей диктатор. Але при цьому саме вони, шестірки, командували ним, а він, диктатор, виглядав шестіркою. На якійсь хвилині повторного дубля його зробилося шалено шкода: стара і дуже втомлена людина, вочевидь неадекватна. Це ж треба дожити аж до таких літ, щоб якісь пройдохи змушували тебе, мов папугу, все повторювати й повторювати: "Дорогие ребята, мальчики и девочки!"

Ніхто й ніколи навіть не обговорював, як, наприклад, усунути його від влади. І було стовідсотково зрозуміло, що при владі він залишатиметься до самої смерті

Не знаю, що ви пам'ятаєте про ті часи, але для мене 1979-й - це рік, коли товариш Брежнєв ще здавався вічним. От я новорічної ночі дивився той запис і думав: "Господи ж ти, Боже мій! То це йому ще тільки три роки залишається!" Ні, звичайно, ніяким героєм він для нас не був - яке вже там. Це нині його люблять за міфічну ковбасу по два двадцять. А тоді? У найкращому разі його висміювали - всі ці помилки пам'яті, обмовки, маразми. Пародіювати його було відносно легко, а комічний ефект працював неперевершено. Іноді ми просто під стіл падали. Робилося все це загалом відкрито, хоча стукачі, мабуть, і постукували. Але якось вони вже переважно не достукувалися - чи що? Може, це вже й не диктатура була?

І в той же час він, я повторюся, здавався вічним. Тобто ніхто й ніколи навіть не обговорював, як, наприклад, усунути його від влади. І було стовідсотково зрозуміло, що при владі він залишатиметься до самої смерті. А вона, швидше за все, не мала настати ніколи. Якась альтернатива ніколи й ніде навіть не розглядалася. І при всьому цьому - бац! - усього три роки, й він помер.

А все це я вів до того, що от громадянин Янукович В. Ф. - цілком, здавалося б, інша історія. І новорічне привітання з першого дубля, кажуть, записав. І не диктатор анітрохи - так лише, із замашками. Але все одно така якась дурня в голову лізе - що начебто й він вічний.

То будьте ж певні - це неправда. І що швидше ми в цьому переконаємося, то краще - для країни, та й нас із вами. З Новим роком!

Зараз Ви читаєте новину «Диктатура вічності». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua