Остання кава

Отак, між нами, то ми, теперішні, біди вже не знаємо. А були часи, коли есересер якраз розформували, а медвитверезники ще ні. В есересері з медвитверезниками все було ясно: у тісній взаємодії з дитсадками, військкоматами і шкірвендиспансерами вони прищеплювали громадянам повагу до основних положень морального кодексу будівника комунізму. Аж раптом ціле будівництво визнали безперспективним, оголосили незалежність, капіталізм і наказали рятуватися хто як може.

"Як ви так, то й ми так", - вирішили начальники медвитверезників і перевели свої заклади на самоокупність. Тобто, з одного боку, скоротили перелік медичних послуг до шланга з холодною водою і кількох ударів по ребрах, а з другого - матеріально зацікавили особовий склад у перевиконанні плану. І настали такі часи, що хоч із дому не виходь. Особливо, якщо твій вигляд більш-менш натякає на платоспроможність.

Вигляд мого приятеля Боді натякав. Тоді, у середині 1990-х, Бодю взагалі можна було сприйняти за молодого француза з великими кінематографічними перспективами. І якось по обіді в околицях Водохреща Бодя зайшов до мене в гості сповістити про "той третій празник". Не так, щоб дуже п'яний, а радше притомлений. Та й хто би за стільки днів не втомився: де той Миколай, а де Водохреще. Хоча, звичайно, й свіженьких 0,7 літра коньяку в ньому теж хлюпало. Ну і Бодя з порога каже, мовляв, накривайте столи і таке інше в народному дусі. А я ж бачу, що справа безнадійна: тут уже накривай - не накривай, а наздогнати приятеля сьогодні не вдасться, нема що й стартувати. І починаю лагідно вмовляти його на каву: "Здохнеш, - кажу, - колись під плотом, і пси тобі причандали повідгризають". Як не дивно, подіяло, хоч ніби які там у центрі міста плоти.

Міліція в'яже симпатичного чоловічка в каракулевому пальті, який пручається і кричить, що він філармонійний бас і може взяти фа контроктави

Одне слово, випив Бодя кави, збадьорився й пішов. Хто ж знав, що на свою біду. Бо йде він такий бадьорий вулицею - і бачить міліцію. А міліція його поки що не бачить, бо в'яже симпатичного загалом чоловічка в каракулевому пальті, який пручається і кричить, що він філармонійний бас і може взяти фа контроктави. "Е, вуйку, про контроктаву це ви їм даремно", - подумав Бодя й кинувся виручати працівника культури.

Потім, у медвитверезнику, їх обох і ще з десяток таких роздягли до трусів, полили зі шланга і вишикували перед телекамерою. "Колючий об'єктив" чи "Вони ганьблять наше село" - якось так це називалося на обласному телебаченні. І тут Бодя, якого зацікавлені дівчата роками загодовували компліментами про його артистичну зовнішність, зробив крок назустріч камері, лагідно усміхнувся і з довірливою інтонацією сказав: "Доброго вечора, шановні телеглядачі! Ми ведемо наш репортаж із чернівецького медвитверезника…". Не буду наговорювати зайвого на тих двох сержантів: били вони Бодю довго, але акуратно, і жодних життєво важливих органів не повідбивали. Шкода тільки, що попередньо вимкнули камеру, бо актором Бодя так і не став, тож іншої нагоди взяти участь у зйомках доля йому не підсунула.

А та кава справді виявилася для нього останньою. Наступного вечора він забіг до мене на хвильку, заради однієї лише фрази: "Не ображайся, але так погано, як від твоєї кави, мені ще в житті не бувало". І хоч витверезники в Україні давно позакривали, Бодя дотепер на кожну мою пропозицію запити коньяк бодай ковтком еспресо незмінно відповідає: "Нема дурних, краще не ризикувати".

Зараз Ви читаєте новину «Остання кава». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua