Спочатку Діана страшенно мені подобалася. А це важливо, коли у вас попереду шеститижневий курс із філософії й одна кімната на двох. Ми навчалися в берлінському коледжі разом із трьома десятками студентів із різних країн. Коли весь коледж вирушав на ніч у клуб, ми йшли теревенити в бар. Мені подобалася її нью-йоркська вимова - вона саме повернулася з річного навчання у "Великому Яблуці". Подобався запах її міцних сигарет. І навіть дурнувата резинка для волосся, яка не пасувала до жодного вбрання, - і та подобалася.
Діана знала, чому тижневі есеї мені вдаються погано, а їй - краще. Чому за стейк із кров'ю варто віддати 12 євро, а за книжку з репродукціями Пікассо - ні. "Ти що, збираєшся перти її із собою у валізі?"
За декілька тижнів мене вже дратував її дидактичний тон, її резинка, її сигарети. А понад усе те, що вона завжди була права.
За стейк із кров'ю варто віддати 12 євро, а за книжку з репродукціями Пікассо - ні
Якось ми вибралися погуляти в центр Берліна. Вешталися неподалік телевізійної вежі, коли натрапили на циганчат. Вони збіглися до нас, почали клянчити ламаною німецькою, і серед їхніх голосів я ледь розчула Діанин. Вона заговорила до них румунською. Я бачила лише, як по замурзаних обличчях на мить розповзлися теплі посмішки. Потім вони знов насупилися.
- Що ти їм сказала?
- Нічого, спитала, звідки вони. Виявилося, земляки - із Бухареста.
- А чого вони замовкли?
- Сказала, що мені за них соромно і щоб забиралися.
"Діана відшила циганів", - у мене в голові не вкладалося, що тих пацанів так легко було образити. А потім згадала її тон, її резинку й те, що вона завжди права.
2 
1
Коментарі