По Різдві

На Різдво хочеться писати на різдвяні сюжети. От і я написав текст про українські колядки. Написав, а потім поклав його в шухляду. Бо зараз є речі нагальніші. Зокрема ті, що стосуються особисто мене: перед самим Різдвом Юрій Луценко закликав мене, разом з Андруховичем, Брюховецьким, Мариновичем та іншими, очолити списки опозиції на найближчих парламентських виборах.

Мушу відповісти відмовою. Не тому, що мені байдужа доля Луценка, опозиції й цілої країни. Скоріше навпаки: саме тому, що мені не байдуже, вважаю цю пропозицією не надто слушною.

По-перше, я - історик, а моє знання історії переконує, що з істориків рідко виходять добрі політики. Прикладом тут є не лише Табачник - історик за дипломом, але навіть Грушевський - історик за покликанням. Зрештою, не варто кликати й літераторів, співаків, богословів - усіх, чия професія має гуманітарний вимір. Цей вимір провокує доктринерство, а добра політика - річ прагматична. Бувають, звісно, винятки, як от Масарик чи Гавел. Але вони стосуються Чехії - країни, що сама по собі є винятком, завдяки своєму невеликому розміру, відносно мирній історії та порівняно геополітичній незначущості. Як ці фактори впливають на характер політики, можна зрозуміти, поглянувши на Росію: її великі розміри, бурхлива історія й геополітичний статус породжують таких національних монстрів як Ленін, Сталін чи Путін.

Великі розміри, бурхлива історія й геополітичний статус Росії породжують таких національних монстрів як Ленін, Сталін чи Путін

Україна не має переваг Чехії, але своїми політичними тенденціями відрізняється й від Росії. Завданням опозиційних українських політиків - таких як Луценко - було довести ці тенденції до точки, за якою вже немає вороття в минуле. І робити це не в царині доктринерській - історичній чи мовній політиці - а в площині прагматичних реформ, що стосуються щоденного життя.

Немає більшого доказу їхнього провалу, як той факт, що Луценко й Тимошенко сидять у в'язниці. Якби їм вдалося зробити реформи - скажімо, унезалежнити судову владу - їхнє ув'язнення було б неможливе в принципі, як, скажімо, у сучасній Чехії. Зараз над їхніми головами висить сокира несправедливого суду. Але ця сокира не з'явилася нізвідки. Вона лежала весь час тут і за їхньої влади. Її ніхто - насамперед самі вони - не прибрав і не виніс.

Тут переходжу до другого, головного аргументу, чому нам не варто очолювати списки опозиційних партій. Виграти в Януковича зможе той, хто матиме чітку стратегічну візію України після Януковича. Саме у формуванні та пропагуванні такої візії я бачу роль інтелектуалів у політиці. Сучасна українська влада побудована так, що навіть людина з найсвітлішою головою й найчистішими руками в ній мало що може зробити. Лорд Актон казав: кожна влада корумпує, а абсолютна влада корумпує абсолютно. Завданням думаючих людей в Україні є перш за все позбавити українську владу цієї абсолютності. А для того їм треба бути й працювати не з владою, а із суспільством, щоб постійно тиснути на "верхи" знизу, й тим самим їх обмежувати. Бо жоден політик за власним бажанням себе обмежувати не хоче або не може.

Передбачаю скептичне знизування плечима "Що, знову "ходіння в народ?". На це маю два контраргументи. Перший: колишні народники керувалися ілюзіями та доктринами, як це буває з інтелігентними людьми в кожному закритому суспільстві. А лідерам сучасної "майданної опозиції" останні 20 років життя на волі дали конкретні польські, чеські, грузинські та інші приклади, як і що треба робити. По-друге, зараз навіть "ходити" вже так надто не треба, бо твій народ відділений від тебе лише секундним кліком комп'ютерної мишки. Торік частка інтернет-користувачів в Україні сягнула показника 30 відсотків. Як кажуть спеціалісти, це є ефект так званого take off: точки, коли літак відривається від землі. Інтернет є тим першим майданчиком, де влада перестала бути абсолютною.

Хтось розумний написав у коментарі: "Країна ремонтується в онлайн режимі". Завдання інтелектуалів сьогодні є цей ремонт якщо не очолити, то посилено до нього долучитися. А вже потім, коли кінчиться ремонт і зміниться влада, візьмемося знову за те, хто що хоче - скажімо, за писання статей про українські колядки.

Зараз Ви читаєте новину «По Різдві». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua