Наскільки злободенна ця історійка - вирішувати вам. Однак чогось подумалося, що чимось вона дотична до наших нинішніх "стінка на стінку".
Одного з травневих світанків 1996 року я й незчувся, як опинився в оточенні лисих на автобусному вокзалі Варшава-Західна.
Варшава моїх 90-х майже завжди починалася саме з цього вокзалу, куди рано-вранці прибував наш калуський автобус. Відчутним його мінусом, поруч із багатьма іншими, була ця жахливо ранкова пора прибуття. Дорога зі знущально-сповільненим перетином кордону забирає близько 10 годин, ти опиняєшся на станції призначення невиспаний, вимнутий і напіввимкнутий - і тобі саме звідси слід рушати у свій варшавський день. Узимку це досить нестерпне відчуття.
Але в травні воно в цілому стерпне. По-перше, ти в'їжджаєш у місто разом зі сходом сонця й рухаєшся у такт із ним.
По-друге, навколо тебе той несамовито-зелений колір, що з'являється лише на кілька тижнів, а потім темніє і бруднішає - лови момент!
По-третє, твій варшавський день обіцяє тобі море облич, музики, публіки, фліртів і пригод, отже, це насправді чудово, що він сьогодні такий довгий. І коли ти, вийшовши з калуського автобуса, пружно, як аргонавт, заходиш у будівлю вокзалу, тобі від усього серця хочеться допомогти цьому розгубленому російському хлопчині, майже підліткові, що спершу силкується тебе про щось розпитати дуже ламаною польською, а відтак благає дозволу перейти на російську. І коли ти ласкаво переходиш на російську, щоб йому, бідоласі, попустило, його біля тебе вже чомусь немає, натомість є із п'ятеро лисих і прикрашених шрамами спортсменів, які - в чому, власне кажучи, справа?! - починають настирливо запитувати тебе про цель приезда, а також сумму наличных денег.
Найсмішніше, що я мав при собі лише 10 злотих. Тож у відповідь на їхню вимогу заплатити за охорону 25 відсотків я чесно запропонував їм 2,50. Ця інформація ніяк не хотіла залазити в їхні трохи ґудзуваті голови. Що можна робити у Варшаві з 10 злотими?! Я відповів, що приїхав на книжковий ярмарок, позаяк пишу книжки.
Ти опиняєшся на станції призначення невиспаний, вимнутий і напіввимкнутий - і тобі саме звідси слід рушати у свій варшавський день. Узимку це досить нестерпне відчуття
Гадаю, що того ранку вони відкрили для себе існування цілого світу, в якому живуть письменники та їхні видавці, і написані першими тексти стають книжками, що їх видають другі, а потім хтось усе те купує, а може й читає. І в цьому світі, можливо, навіть виплачують якісь гонорари. "А о чем ты пишешь?" - запитав найлобастіший із них, він же найбільш пошрамований. Можливо, це й був той Сєрий, що його іменем називався весь отряд. Він раптово посуворішав: "Не про Степана Бандеру случайно?"
Я відповів, що ні, не про нього. Більше нічого про змістові та ідейні особливості моєї творчості ніхто з них не запитав. Але мені досі цікаво: ну чому з усіх можливих тем, з усіх на світі імен, про які, здавалося б, можна писати книжки, він вибрав саме це? Чому Бандера? Невже російський рекет, як і російський уряд, російські спецслужби, російські медіа, російські обивателі, досі найбільше ненавидить саме Бандеру? Невже в нього інших ворогів немає? Чи вони навчаються цього на зонах? Чи це вже просто на рівні інстинкту?
Ми розійшлися з рукостисканнями. Я звернув увагу на татуйовані пальці. Сєрий - якщо це був Сєрий - побажав мені творчих успіхів.
2 
1
Коментарі